Розділ 5

— Я слухаю, — поглянув на мене чоловік.

— Я прийшла на співбесіду на посаду дизайнера. Ось мої роботи й документи.

Він відкрив теку, подивився трохи фотографій, затримавши погляд на моїй улюбленій, на ній мій сад і задня частина будинку, і відклав.

— Навіщо тобі ця робота?

— Це те, що я люблю і це у мене непогано виходить, я так вважаю.

— Любиш?

— В роботі...

— Ні, — обірвав мене, — що для тебе означає слово любов?

Дивні вони всі, не співбесіда, а казна-що.

— Вірність.

— А як же дожити до старості, разом не дивлячись ні на що?

— Без вірності цього не зробити. Дожити то можна, але без неї це буде брехнею.

Знову відкрив теку, дістав документи

— Аліса, незаміжня, працювала, все зрозуміло.

Що йому зрозуміло, я не запитувала.

— Це ти сиділа в парку?

— Що?

— В парку, на лавці, — він глянув на годинник, — годину тому.

— Так. А...

— А вчора, теж ти? — перебив мене.

Що за манера така?

— Так, я. А до чого тут це?

— З чим у тебе асоціюється ця фотографія?

Поклав переді мною мою улюблену. Потрібно було прибрати її зовсім.

— З домівкою.

— Ти більше любиш ландшафтний дизайн, — швидше стверджував, ніж запитував.

— Це так.

— Адже ти з іншої країни, звідки так добре знаєш мову? Чи у вас всі такі розумні?

— Багато вчилася, — відповідаю коротко. Не подобається мені його різкий тон. І зміна запитань. Як на допиті з фільму.

— Чому звільнилася і переїхала?

— Це пов'язано з особистим життям.

— І? Якщо ти хочеш тут працювати, повинна розуміти, що до тебе будуть суворі вимоги. Я повинен знати своїх співробітників, навіть якщо це особисте життя, — виділив він останні слова.

Щось мені підказує, що з Коулом було б простіше. Він і мене підвів, коли не прийшов.

— Розлучилася з чоловіком і переїхала.

— Де живеш?

— У Брукліні, у подруги.

— Добре.

Мені здається співбесіда затягнулася, чоловік нікуди не поспішав, розглядав малюнки та креслення. Я мовчки сиділа і чекала.

Гарний чоловік, все що я бачила з екрана передає лише частину. Зблизька він виглядає молодше своїх років, ідеально підстрижений, волосся укладене, одягнений з голочки, добре складений, це видно навіть через костюм, високий і статний. Шикарний чоловік, Катя мала рацію. Він помітив мій погляд, але нічого не сказав.

— Як ти встигла помітити, у нас порожнє місце керівника відділу. Зазвичай, я не займаюся такими питаннями, але сьогодні світ проти мене. Тому домовмось, посаду дизайнера ти не займеш.

Я розгубилася. Мені здавалося, що у мене хороші шанси отримати це місце. Я потягнулася до теки, але він відсунув її.

— Я не закінчив.

— Непотрібно мучитися, я зрозуміла.

Він мене абсолютно не слухав.

— Даю місяць випробувального терміну, дизайнера візьмеш сама, щоп'ятниці у нас наради з керівниками відділів. Всі питання до мого заступника, якщо його немає, до мене. Секретар поки залишиться той самий. Ось, — він простягнув візитівку з номерами телефонів керівників відділів та заступника.

— Все зрозуміло?

— Ні, — я почала трясти головою, — нічого незрозуміло. Я прийшла на посаду дизайнера.

— Ти на неї не підходиш.

— Чому?

— Я так вирішив.

— Але я не подавала заявку, — намагалася заперечити.

— Ти вважаєш мені потрібна якась заявка? — він хмикнув і підняв очі до стелі. — Вчасно приходь на роботу, не бери приклад з Коула.

Встав і пішов.

Двері зачинилися, а я так і сиділа в повному шоку. Не знаю скільки пройшло часу, тихий стук у двері вивів мене зі ступору. Я встала і відчинила, за ними тупцювала Елізабет. Вона шоковано дивилася на мене, я на неї. Дівчат не було.