Розділ 18: Після Свята.

Коли Діана пішла, забравши з собою останню тінь незручності, свято швидко перейшло від галасливого бенкету до тихого, сімейного застілля. Друзі Аліни роз'їхалися, залишилися тільки батьки Максима та батьки Аліни.

​Вони перейшли до вітальні, де розмова стала більш приглушеною та серйозною. Обговорювали не весілля як таке, а деталі «злиття» їхніх компаній та майбутнє молодих.

​Батько Максима говорив повільно і впевнено:

— Ми купимо їм будинок, як і домовилися. Назва оформлюється на обох, звісно. І щодо його стажування... ти, Олександре, пам'ятай про своє слово.

Мати Аліни кивнула, попиваючи вино.

— Звісно, Іване. Максим буде нашим партнером. Нам потрібні свіжі сили. Цей заручини — це лише початок.

​Максим сидів поряд з Аліною. Він мовчав, але час від часу його погляд зустрічався з її. Вони були втомлені, напруга свята виснажила їх обох.

​Коли батьки роз'їхалися, пообіцявши зустрітися завтра для узгодження юридичних деталей, Максим і Аліна залишилися удвох у великій, раптово порожній квартирі. На пальці Аліни мерехтіла каблучка, наче маленький, але важкий якір.

Аліна повела Максима до своєї кімнати. Вона не відзначалася емоційними вибухами, як Діана. Вона була стримана, холодна. Але сьогодні в її очах було щось інше.

​Вона скинула дорогу сукню, залишившись у шовковій нічній сорочці. Вона підійшла до Максима, який стояв біля вікна, і обійняла його зі спини.

​— Ми це зробили, Максе, — тихо промовила вона. — Все вийшло.

​— Ти щаслива? — запитав він. Його голос був глухим.

​Аліна відійшла, щоб подивитися йому в очі.

— Я отримала все, що хотіла, Максиме. Я буду жити, як ми планували. З тобою. А ти будеш тим, ким маєш бути.

Аліна посміхнулася, і в цій усмішці не було ні найменшого натяку на сумнів.

​— Це ісконне кохання, Максиме. Це справжнє і вічне. Не те, що ці... підліткові забаганки. Справжнє кохання — це коли люди готові будувати спільне життя, створювати династію, продовжувати справу батьків. Це спільна мета, спільна влада, спільне майбутнє. А не просто почуття, які минуть, як літній дощ.

​Вона обережно взяла його руку і поклала її собі на серце.

​— Я люблю тебе, Максиме, — сказала вона. — І я знаю, що ти любиш мене. Ми — команда. А командам не потрібні сумніви чи сторонні люди.

​Максим подивився на неї. Вона була правдивою. Це був її погляд на світ: міцний, раціональний, бездоганний. Вона була його долею, вибором, який підтримали всі.

​Він відкинув думки про табір, про Діану, про різкі слова, які він їй кинув. Він зробив свій вибір, і назад дороги не було.

​Він міцно обійняв її, приймаючи це «ісконне кохання» як єдину можливу реальність.

​— Так. Я люблю тебе, Аліно, — сказав він, можливо, більше переконуючи себе, ніж її.

Максим лежав на спині, дивлячись у темряву. Почуття, що він втратив щось значно важливіше: своє власне, стало не просто думкою, а важким, фізичним тиском.

​Він знав, що Аліна права у своїй жорстокій логіці. Їхні стосунки були «ісконним коханням» — коханням, заснованим на спільних інтересах, взаємовигідній угоді та бездоганному майбутньому. Але він не міг змусити себе повірити, що це все.

​Він простягнув руку у темряві й обережно торкнувся волосся Аліни.

​Але Максим не знав, що Аліна справді сильно любить.

Вона не просто бачила в ньому вигідного партнера. Аліна любила Максима — але її любов була відкалібрована за іншими стандартами, вирощена в іншій системі цінностей. Вона любить його ісконно, тому що він ідеально відповідає її уявленню про чоловіка: амбітний, розумний, із "правильною" родиною та достатньо керований, щоб залишатися в рамках їхнього плану.

​Для Аліни любов — це не емоційні зриви чи ревнощі. Любов — це довіра до спільного бачення. Вона цінувала його стриманість, його готовність до компромісів заради більшої мети. І вона була готова захищати цю "любов" від будь-яких зовнішніх загроз, включаючи несподівану "літню забаганку" на ім'я Діана.

​Вона раптом прокинулася, відчувши його дотик. Не відкриваючи очей, вона міцно взяла його руку у свою.

​— Ти думаєш про неї, — це була не підозра, а констатація факту.

​— Ні, — відповів він. Збрехав.

​— Брешеш, — Аліна нарешті відкрила очі й подивилася на нього. — Не думай. Це був табір. Літо. Це нічого не означає. Я тебе люблю... дуже сильно. Люблю за те, що ти мій, що ти зробив цей вибір. Це вибір дорослого чоловіка. Це наш фундамент.

​Вона притягнула його до себе. Її обійми були тверді й впевнені. Вона не вимагала від нього слів, лише покори. Вона не просила його серця, а вимагала його відданості.

​Максим відчув, що його опір слабшає. У цей момент він майже повірив у її ісконне кохання. Воно було надійним, як сейф, у якому лежала її каблучка. І він був усередині цього сейфа. Він заплющив очі й дозволив собі прийняти цю реальність. Вона справді сильно любить — так, як її навчили. І він, мабуть, мусив навчитися любити так само.