Розділ 13: День Народження Аліни

Цей вечір був спланований ідеально. День Народження Аліни. Їй виповнювалося 17 років, і її квартира була переповнена гостями, квітами та запахом дорогого парфуму. Все сяяло: від кришталевих келихів до її розкішної сукні.

​Серед галасу та музики виділялися дорослі. За окремим, більш формальним столом, сиділи тьотя Наталія та дядя Олег — Алінині хрещені, які завжди поводилися, як королівська родина. Поруч із ними — стримані та елегантні батьки Максима. Батько Максима, суворий бізнесмен, час від часу обмінювався короткими, діловими фразами з матір'ю Аліни, обговорюючи не свято, а, здавалося, інвестиції.

Максим, якому нещодавно виповнилося 18 років, почувався напруженим. Його костюм був ідеальним, але внутрішньо він кипів. Він поглядав на Діану (з якою вони нещодавно розірвали стосунки, але про це знали лише вони двоє) через натовп друзів Аліни, які голосно сміялися над якимось жартом. Але його погляд завжди повертався до Аліни.

​Вона була красива і поводилася, як справжня господиня. Проте, між ними висіла дивна тиша. Вона знала, що він приховує.

​Настав час кульмінації. Гамір вщух. Алінин батько промовив тост, після чого передав мікрофон Максиму.

Максим повільно підвівся. Усі погляди були прикуті до нього. Він зробив глибокий вдих.

​— Аліно. Ти знаєш, що ми разом дуже довго. З 9-го класу, — його голос тремтів, і він нервово торкнувся кишені піджака. — Наші батьки, наші родини... вони завжди бачили нас разом. І я теж.

​Він підійшов до неї, і кімната затамувала подих. Його батьки дивилися на нього з очікуваним виразом гордості. Тьотя Наталія вже прикрила рота рукою, готовою до емоцій.

​— Тому... у твій День Народження...

Максим витягнув із кишені маленьку оксамитову коробочку. Він розкрив її. Всередині мерехтіла тонка золота каблучка з невеликим діамантом.

​— Аліно, я хочу, щоб ми більше ніколи не розлучалися. Ти вийдеш за мене? — він зробив пропозицію.

​Натовп вибухнув вигуками та оплесками. Батьки Максима кивнули, не приховуючи задоволення. Батьки Аліни підійшли до них, щоб обійняти.

​Аліна стояла, вражена. На її обличчі була суміш шоку та... обережності.

Натовп вибухнув вигуками та оплесками. Батьки Максима кивнули, не приховуючи задоволення. Батьки Аліни підійшли до них, щоб обійняти.

​Аліна стояла, вражена. На її обличчі була суміш шоку та... обережності.

​— Максиме, ти... ти серйозно? — її голос був трохи різким, але ніхто в загальному галасі цього не помітив.

​— Цілком. Я тебе кохаю.

​Аліна миттєво взяла себе в руки. Це був її момент, і вона не дозволить йому бути зіпсованим. Вона посміхнулася — яскраво, але якось механічно.

​— Так, Максиме. Так!

Він із полегшенням надягнув каблучку на її палець. Усі почали цілувати та вітати пару. Шампанське полилося рікою.

​Тільки Діана, яка стояла в кутку, відчула, як це рішення стало остаточною крапкою. Він зробив свій вибір, закріпивши його діамантом і схваленням батьків. Вона тихо, ніким не помічена, вийшла на балкон, де холодне нічне повітря мало хоч трохи остудити її біль.

Діана вийшла на балкон, обіпершись на холодні ковані перила. Позаду, у вітальні, дзвеніли келихи та лунали радісні вигуки, що тепер здавалися їй нестерпно фальшивими. У неї в грудях було порожньо, але одночасно стискало так, що дихати було важко.

​Вона вдихнула нічне повітря, яке пахло наближенням осені та віддаленим міським шумом. Рішення Максима нарешті прийняти умови своєї долі, або, як вона це бачила, свого банківського рахунку, було остаточним. Не було більше сумнівів, немає більше місця для їхніх табірних спогадів, для тих випадкових поглядів, які змушували її вірити у щось інше. Каблучка на пальці Аліни стала матеріальним доказом її програшу.

​— Невже ти так і стоятимеш у кутку, як горнятко, яке забули вимити?

​Діана різко обернулася. У дверях стояв Олег, дядько Аліни, — високий, у дорогому костюмі, з келихом віскі у руці. Його погляд був пильним і трохи презирливим.

​— Я просто вийшла подихати, дядя Олеже.

​— Дихати, так. Я тебе бачив. Ти дивилася на нього. І він дивився на тебе, коли стояв біля мікрофона, — він зробив ковток. — Ти мила дівчина, Діано, але ти з іншого... проєкту.

​Діану вразила його прямолінійність.

— Я не розумію, про що ви.

​— Дихати, так. Я тебе бачив. Ти дивилася на нього. І він дивився на тебе, коли стояв біля мікрофона, — він зробив ковток. — Ти мила дівчина, Діано, але ти з іншого... проєкту.

​Діану вразила його прямолінійність.

— Я не розумію, про що ви.

​— Розумієш, розумієш. Максим і Аліна — це не кохання, це злиття. Злиття капіталів, впливів. Це вже вирішено, повір мені, не вчора. Наші родини мають плани. А ти... ти була літніми канікулами. Сонячним епізодом, який закінчується, коли починається навчальний рік. І коли ти стала занадто близькою до того, щоб зіпсувати цей план, він тебе відштовхнув. Жорстко, я чув.

Його слова не були образливими. Вони були просто фактами, викладеними з холодною, бізнесовою логікою. Це було жорстокіше за образу.

​— Тому просто прийми це. Ти — не те життя, яке він обере. І я впевнений, що ти — не та, хто йому справді потрібна, щоб... дихати.

​Діана подивилася на нього, і вперше за вечір у її очах не було болю чи образи, лише холодна рішучість.

​— Дякую за пояснення, дядя Олеже, — сказала вона, наголошуючи на слові "дядя". — Я вже зрозуміла, що коло нього стояти не варто. І ви маєте рацію, я не хочу бути його "літнім епізодом".

Вона розвернулася, не чекаючи відповіді, і зайшла назад до вітальні. Тепер вона бачила всіх цих людей інакше: як фігури на шаховій дошці, де кохання було лише розміном.