Розділ 1. Перший дзвоник

Від Аліни

Дзвінкі голоси лунали навколо, діти сміялися, обіймалися після канікул, ділилися враженнями. Аліна стояла трохи осторонь, стискаючи в руках ремінець рюкзака. Вона відчувала, як кожен погляд ковзає по ній — чужій серед знайомих.

«Всі тут знають одне одного… А я? Я знову сама», — подумала вона, ковтаючи тривогу.

Раптом поруч з’явився хлопець із відкритою усмішкою та життєрадісними очима. Він нахилився ближче, вказав пальцем на неї й без жодного сумніву в голосі сказав:

— Новенька?

Серце Аліни стиснулося. Вона кивнула, але відчувала, як щоки наливаються жаром. Їй хотілося відповісти щось упевнене, але вийшло лише тихе:

— Так…

Від Максима

Максим любив перший день у школі. Тут завжди панувала атмосфера свята: шум, метушня, жарти друзів. Але цього разу його увагу привернула дівчина, яку він раніше не бачив. Вона стояла мовчки, ніби боялася зайвого кроку.

«О, новенька!» — подумав він із цікавістю. Для нього це було як виклик: допомогти їй влитися в компанію.

Він підійшов ближче, широко усміхнувся й запитав:

— Новенька?

Хлопець очікував, що вона відразу розквітне у відповідь на його усмішку, але замість цього побачив лише насторожений погляд за товстими скельцями окулярів. «Трохи дивна… але цікава», — промайнуло в його голові.

Аліна не встигла нічого додати, бо над подвір’ям пролунав гучний дзвоник. Діти дружно рушили до школи, сміючись і перегукуючись. Потік учнів захопив і її, але вона почувалася так, ніби пливе проти течії.

— Я Максим, — хлопець не відстав, ішов поруч, легко пробираючись крізь натовп. — Тебе як звати?

— Аліна, — відповіла вона тихо, і на мить здалося, що її голос потонув у шумі.

— Красиве ім’я, — кинув він просто, ніби це було очевидним фактом.

Вона не знала, що відповісти, і лише відвела погляд. Усередині все перемішалося — страх, цікавість і трохи тепла від його усмішки.

У коридорі пахло свіжою фарбою й крейдою. Класи прикрашали квітами, а вчителі зустрічали учнів із поблажливою суворістю. Максим ішов упевнено, вітався з багатьма, махав друзям. Аліна ж відчувала, як невидима стіна відділяє її від усіх.

Її серце прискорено билося: «А якщо ніхто не захоче зі мною сидіти? Якщо я так і залишусь сама?»

— Слухай, якщо хочеш, можеш сісти біля мене, — раптом запропонував Максим, ніби прочитав її думки.

Аліна підняла на нього очі й уперше посміхнулася, хоч і несміливо.

У цей момент вона ще не знала, що просте «новенька?» і його пропозиція сісти разом стануть початком історії, яка змінить обох.

Аліна сіла за парту поруч із Максимом. У класі шуміли голоси, усі ділилися літніми історіями. Вона мовчала, ховаючи руки під партою, щоб ніхто не бачив, як вони тремтять.

«Може, це і є мій шанс? Він перший заговорив… Але що, як завтра він сяде з кимось іншим і навіть не згадає про мене? Я не хочу знову бути тінню…» — думки закружляли, мов осіннє листя у вітрі.

Максим, навпаки, сидів розслаблено, кидаючи погляди на новеньку. Він відчував, як друзі махають йому з інших парт, але цього разу йому було цікавіше спостерігати за дівчиною поруч.

«Така серйозна… ніби весь світ на її плечах. З нею точно непросто. Але чомусь хочеться дізнатися, яка вона насправді. Хм… Може, навіть весела, тільки приховує це?»

Учитель увійшов у клас, і всі стихли. Новий навчальний рік почався. Аліна та Максим сиділи поруч, кожен занурений у свої думки, ще не знаючи, що цей день стане першим кроком до історії, яка переверне їхнє життя.