Розділ 85

РОЗДІЛ 85: Втеча

Частина I: Ціна спокою

Силуети трьох знівечених, але нескорених постатей розчинялися в сірому високогірному тумані технічного сектора. Вінчестери тікали. Кульгаючи, тримаючись за зламані ребра й затискаючи глибокі рани, вони просувалися крізь лабіринти нижніх платформ порту, міцно притискаючи до себе шкіряні сумки з викраденими мільйонами. Позаду них, у глибинах острова, Центральний Банк Хмарного Королівства все ще здригався від внутрішніх замикань системи безпеки, а криваво-червоне світло аварійних вогнів пробивалося навіть крізь вентиляційні решітки. Проте їхня місія була виконана. Вони вирвалися з пастки, яку старий Земфір або приховав, або просто не зміг передбачити.

У той самий час на протилежному боці плавучого острова, у величній резиденції правителів, панувала мертва, гнітюча тиша. Королівський палац, висічений із білого мармуру та прикрашений шпилями, що йшли високо в блакитне небо, здавався острівцем спокою посеред усесвітнього хаосу. Але цей спокій був оманливим.

Капітан королівської варти, важко дихаючи й гримаючи елементальними обладунками, біг довгими коридорами палацу. Його обличчя було блідим, а шолом зсунувся набік. Без жодного стуку, порушуючи всі мислимі протоколи етикету, він увірвався в приватні покої Зуї Монрей.

Нова правителька Хмарного Королівства стояла біля величезного панорамного вікна. На ній була строга срібляста сукня, а на столі позаду неї лежали десятки розгорнутих карт, звітів про просторові розломи та донесень про переміщення Сіріуса. Вона навіть не повернулася, коли двері з гуркотом відчинилися.

— Ваша Величносте! — закричав капітан, падаючи на одне коліно й хапаючи ротом повітря. — Надзвичайна подія! Найделікатніший рівень безпеки пробито! Центральний Банк... Сховище номер 001, яке належало колишньому правителю Земфіру... Його повністю пограбовано!

Зуї повільно заплющила очі. Вона не здригнулася. На її обличчі не відобразилося ні здивування, ні люті. Вона лише важко, повільно видихнула, вдивляючись у хмари за вікном.

— Хто? — тихо запитала вона, не повертаючись.

— Ми з'ясовуємо, міледі! — випалив вартівник. — Система безпеки була активована, увімкнувся аерогелевий карантин, але зловмисники використали заборонену кінетичну вибухівку великої потужності. Вони буквально підірвали тисячолітню кладку корінної породи й вилетіли через вентиляційні шахти! Сховище пусте! Особисті статки Земфіра — мільйони ерлінгів та золото — зникли! Ми вже оголосили загальну тривогу, піднімаємо повітряні крейсери...

— Відставити тривогу, капітане, — перервала його Зуї. Її голос пролунав дивно спокійно, навіть глухо.

Вона нарешті повернулася до нього. В її очах, які колись горіли амбіціями та жагою до реформ, зараз читалася лише безмежна, всепоглинаюча втома. Зуї майже одразу, в першу ж секунду, зрозуміла, хто стоїть за цією зухвалою втечею та пограбуванням. Тільки одна група людей мала достатньо нахабства, тактичної підготовки та відчаю, щоб лізти в банку під час апокаліпсису — Вінчестери. І діяти вони могли лише за прямою наводкою самого Земфіра.

Капітан варти розгублено підняв голову:

— Але... Ваша Величносте? Це ж пограбування століття! Державна зрада! Земфір утік із в'язниці завдяки цим найманцям, а тепер вони забрали його золотий запас! Ми повинні перекрити всі повітряні шляхи, заблокувати торговців...

Зуї підійшла до свого столу й сперлася на нього руками, дивлячись на карти розломів, що загрожували знищити весь їхній світ. Вона знала набагато більше, ніж її підлеглі. Зовсім нещодавно вона провела власне таємне розслідування і дізналася правду: старий Земфір насправді не був винуватий у тих жахливих злочинах, які йому приписували радикали. Його просто зробили цапом-відбувайлом у брудній політичній грі попередніх кланів.

Саме тому Зуї — таємно від усього королівського суду та ради безпеки — ще завчасно перевела на один із прихованих рахунків Земфіра значну суму грошей. Вона зробила це для того, щоб старий повалений монарх, якщо йому вдасться звільнитися або якщо його відпустять, міг просто виїхати в інший світ і почати нове життя, не турбуючи її державу.

Проте замість праведної злості чи бажання помститися за розгромлений банк, Зуї відчувала лише важкість у всьому тілі. Світ тріщав по швах. Чорні комети Сіріуса наближалися, розломи Зворотного шару відкривалися щогодини, люди панікували, а її власні генерали вимагали війни. На тлі цієї глобальної катастрофи, яка загрожувала самому існуванню мультивсесвіту, зникнення золота Земфіра здавалося їй дрібною, нікчемною метушнею.

Її головна думка в цю хвилину була максимально простою і цинічною: нехай Земфір забирає своє золото й назавжди зникає з її життя. Нехай Вінчестери забирають свої відсотки, ховаються у своїй похмурій долині Евермор і ніколи більше не повертаються до Хмарного Королівства. Їй потрібно було рятувати свій народ від реальної загрози, а не ганятися за привидами минулого.

— Капітане, слухайте мій наказ, — Зуї подивилася прямо в очі гвардійцю, і в її погляді заблищала залізна воля. — Скасувати переслідування. Відкликати повітряні крейсери.

— Але... але як же банк? Що ми скажемо раді? — заїкався чоловік, не вірячи власним вухам.

— Ви запишете в офіційному звіті, що в підземних ярусах банку стався спонтанний просторовий розлом, викликаний наближенням Сіріуса. Магічна аномалія знищила кладку сховища й дематеріалізувала вантаж. Нам немає кого переслідувати. Наказую варті не переслідувати Земфіра та Вінчестерів і забути про цей інцидент. Назавжди. У нас є важливіші справи на кордонах. Ви мене зрозуміли?

Капітан варти зблід ще дужче, усвідомлюючи всю серйозність політичної брехні, яку йому щойно наказали задокументувати. Проте сперечатися з правителькою, яка одноосібно тримала оборону королівства, він не наважився.

— Слухаюсь, Ваша Величносте, — тихо відповів капітан, підвівся, віддав честь і швидко вийшов із покоїв, зачинивши за собою важкі двері.