Розділ 82

РОЗДІЛ 82: Проникнення

Темрява всередині дерев’яного вантажного ящика була густою, важкою і майже відчутною на дотик. Вона пахла сушеною гвоздикою, сирою вовною, машинним мастилом та небезпекою. Для родини Вінчестерів, які звикли до просторих маєтків та розкішних кабінетів, ці умови були справжнім приниженням, але зараз комфорт не мав жодного значення. На кону стояло їхнє майбутнє, їхнє життя та можливість повернути собі колишню велич.

Торговий дирижабль «Срібний вітер», важко гудучи своїми паровими двигунами та магічними турбінами, повільно набирав висоту, прорізаючи щільні шари атмосфери. Вінчестери обрали цей транспорт не випадково. Це був один із небагатьох комерційних рейсів, який мав прямий допуск до внутрішніх торговельних платформ Хмарного Королівства без повного магічного сканування кожного пасажира. Якби вони спробували пройти через офіційні портали, їх би миттєво заарештували. Тому вони стали «контрабандою».

Ґреґ сидів, підтягнувши коліна до підборіддя, і намагався дихати рівно, щоб не витрачати дорогоцінний кисень. Кожен вдих давався важче, адже висота стрімко зростала, а повітря ставало розрідженим та льодяним. Холод проникав крізь товсті дошки ящика, кусаючи за пальці та змушуючи м'язи зводити судомою.

— Довго ще? — пролунав ледь чутний, роздратований шепіт Томаса з сусіднього ящика. Їхні схованки стояли впритул одна до одної, і тонкі стінки дозволяли перекидатися короткими фразами. — У мене вже ноги затерпли. Тут смердить старими ганчірками.

— Замовкни і терпи, — холодно і різко відрізала Марія Вінчестер, чий ящик стояв з іншого боку. Навіть у цій тісній, принизливій клітці голос старої жінки звучав як удар батога. — Ми на висоті кількох тисяч футів. Твоє скиглення нікому не допоможе. Згадай, звідки ми родом, хлопче. Ми з Об'єднаного Королівства. Ми з долини Евермор. Нас не злякаєш ні холодом, ні темрявою.

Ґреґ подумки погодився з матір'ю. Долина Евермор, їхня батьківщина, була суворим, похмурим місцем, де тумани ніколи не розсіювалися повністю, а земля завжди пахла вогкістю, торфом та стародавньою магією. Люди Евермору звикли виживати в тінях, діяти приховано і бити напевно. Після сирих, холодних вітрів Об'єднаного Королівства, де кожен аристократичний дім вів свою таємну війну за владу, ця подорож у дерев'яній коробці була лише тимчасовою незручністю. Евермор навчив їх терпінню. Евермор зробив їх хижаками, здатними годинами сидіти в засідці, чекаючи на ідеальний момент для стрибка.

Раптом вібрація палуби змінилася. Рівномірний гул двигунів стих, перейшовши на низьке, пульсуюче гарчання. Дирижабль різко сповільнив хід, і ящики злегка хитнулися, заскрипівши кріпленнями.

— Приготуватися, — ледь чутно видихнув Ґреґ, стискаючи в руці металевий талісман, який вони здобули напередодні. — Ми перетинаємо зовнішній кордон. Митний контроль.

Це був найнебезпечніший етап. Хмарне Королівство славилося своєю параноїдальною системою безпеки. Їхні вартові — Повітряні Лицарі — використовували не лише звичайні огляди, але й магічних вітряних гончаків, здатних винюхати серцебиття та тепло живої істоти крізь будь-які матеріали.

Зовні почулися важкі кроки по металевій палубі. Двері вантажного відсіку з гуркотом відчинилися, впускаючи всередину завивання високогірного вітру.

— Документи на вантаж, капітане, — пролунав строгий, дзвінкий голос вартового. У ньому відчувалася та зарозумілість, притаманна всім жителям Хмарного Королівства, які вважали себе вищими за тих, хто ходить по землі.

— Ось, будь ласка, сер, — голос капітана дирижабля тремтів від запобігливості. — Елітний текстиль, прянощі та деталі для магічних механізмів з Об'єднаного Королівства. Усе задекларовано. Жодних заборонених артефактів.

— Це ми зараз перевіримо. Спускай гончака!

Ґреґ затамував подих. Він міцніше стиснув службовий талісман банку, який мав приховувати їхні життєві показники. Марія та Томас у своїх ящиках зробили те саме. Артефакти, налаштовані на частоту Хмарного Королівства, мали замаскувати їхні аури під звичайні магічні батареї, які легально перевозилися в сусідніх контейнерах.

Почулося тихе скиглення, а потім звук пазурів, що шкрябали по дерев'яній підлозі. Собака, витканий із ущільненого повітря та іскор, почав обнюхувати вантаж. Кроки наближалися. Ґреґ чув, як тварина зупинилася біля його ящика. Вона голосно втягнула повітря носом. Серце чоловіка билося так сильно, що йому здавалося, ніби цей звук лунає на весь відсік. Крапля холодного поту скотилася по його скроні. Вінчестер не ворушився, перетворившись на камінь, як його вчили в суворих школах виживання долини Евермор.

— Ну що там, Буревію? — запитав вартовий, підходячи ближче і вдаряючи броньованою рукавицею по кришці ящика Ґреґа. Дерево глухо озвалося. — Щось є?

Гончак тихо загарчав, але потім чхнув, ймовірно, відчувши різкий запах сушеної гвоздики, і побіг далі.

— Тільки спеції та фоновий шум від магічних деталей, сер, — відрапортував інший вартовий. — Жодних ознак живих істот чи забороненої магії.

— Добре. Ставте печатку. Пропускайте їх у внутрішній периметр. Правителька Зуї Монрей наказала посилити патрулі на східних межах, у нас немає часу довго возитися з торговцями.

Двері вантажного відсіку знову зачинилися з важким металевим брязкотом. Двигуни дирижабля загули з новою силою, і судно плавно рушило вперед. Вінчестери одночасно видихнули. Перший бар'єр було пройдено.

Через щілину між дошками, яка утворилася від грубого удару вартового, Ґреґ побачив тонкий промінь сліпучого світла. Він обережно наблизився оком до отвору. Те, що він побачив, змусило його на мить забути про холод і затерплі кінцівки.

Перед ними розкинулося Хмарне Королівство у всій своїй монументальній красі. Величезні плавучі острови, що утримувалися в небі антигравітаційними кристалами, велично пливли серед білосніжних хмар. На островах височіли розкішні палаци, витончені мости зі скла та світла поєднували різні сектори, а водоспади зривалися з країв островів, розчиняючись у повітрі сріблястим пилом. Небо тут було пронизливо-блакитним, кришталево чистим, зовсім не таким, як сіре, нависле небо їхнього рідного Об'єднаного Королівства.