Розділ 69

РОЗДІЛ 69: «Таблетки»

Слово «Сіріус» повисло в повітрі, але Марію Вінчестер воно зовсім не вразило. Вона закотила очі, її тонкі губи стиснулися в нещадну лінію, що нагадувала лезо ножа.

— Порожнеча, демони, давні сутності... Які ж це жалюгідні виправдання, — холодно відрізала вона, крокуючи ближче до ліжка.

Ґреґ спробував її зупинити, але вона відмахнулася від нього, як від настирливої мухи.

— Мене не цікавлять твої галюцинації, Земфіре. Мене цікавить реальність.

Вона нависла над ним. Земфір — колишній правитель Хмарного Королівства, колись неймовірно могутній стихійник шторму, чия воля могла викликати блискавки та урагани, — зараз виглядав як зламана, жалюгідна тінь самого себе.

— Препарати, — різко сказала Марія, впираючись поглядом у його запалі очі. — Де вони?

Земфір кволо кліпнув, намагаючись зрозуміти сенс її слів.

— Що? Які... які препарати?

— Не прикидайся ідіотом! — зірвалася жінка, її голос став пронизливим. — Ті самі «таблетки», алхімічні стимулятори, чи що б це не було! Те, що ти давав тій дівчиськові, Бріджит! Ніхто не здатен створювати таких монструозних конструктів на одній лише природній магії чи вродженому таланті. Вона була під чимось, і ми знаємо, що ти з нею контактував. Формула, Земфіре. Віддай нам формулу!

Земфір спробував підвестися, але зміг лише повернути голову до Ґреґа, шукаючи підтримки. Проте обличчя молодшого Вінчестера також потемніло. Він відвів погляд, нервово потираючи шию.

— Мати має рацію, старий, — глухо промовив Ґреґ. У його голосі більше не було тієї щенячої радості від його пробудження. — Ми не можемо більше гратися в загадки. Ти маєш дати нам щось вагоме.

— Я... я нічого їй не давав, — прохрипів Земфір, відчуваючи, як у грудях наростає паніка. — Клянуся. Я не розумію, про які таблетки ви говорите. Моя магія шторму... мої спогади... я навіть не пам'ятаю половини того, що робив...

— Брешеш! — Марія вдарила долонею по тумбочці так сильно, що кришталева склянка з водою підстрибнула і ледь не впала.

Напруга в кімнаті стала густою, майже відчутною на дотик. Повітря ніби наелектризувалося, але цього разу не від магії Земфіра, а від чистої, неприкритої люті Вінчестерів.

Вона нахилилася так близько, що Земфір відчув запах гірких ліків з її дихання.

— Ти думаєш, ми витягли тебе з доброти душевної?! Ти хоч уявляєш, чого нам коштувала твоя застава? — просичала вона, випльовуючи кожне слово. — Ти був правителем. Шанованим лордом, дідом спадкоємиць — Зуї та Беатрис! А тепер ти хто? Злочинець, за якого ми виплатили астрономічну суму. Ми залізли в борги по самі гланди! Ми віддали майже всі наші активи, щоб витягти тебе, розраховуючи на твої знання.

Ґреґ зробив крок уперед. Його голос тремтів від прихованого відчаю.

— Земфіре, нам погрожують. Люди, у яких ми позичили ці гроші, не будуть чекати. Якщо в нас не буде цієї розробки... якщо ми не зможемо продати секрет неприродної сили Бріджит, нас просто знищать. Заберуть маєток, наші життя, все. Нам потрібні ці препарати. Зараз.

Земфір дивився на них широко розплющеними очима. Колишній повелитель вітрів раптом відчув себе неймовірно безпорадним. Він усвідомив жахливу правду: його витягли з однієї в'язниці лише для того, щоб зробити заручником в іншій.

— Але... їх не існує, — прошепотів він, і в його голосі зазвучав справжній жах. — Бріджит не пила ніяких таблеток... Вона просто використовувала мене.

Марія повільно випросталася. Її обличчя перетворилося на холодну, кам'яну маску.

— Якщо ти не згадаєш формулу до ранку, Земфіре... — її голос став ледь чутним, але від цього ще більш небезпечним. — Тоді ми знайдемо спосіб змусити твою кров згадати. Навіть якщо для цього доведеться викачати її всю, крапля за краплею. Пішли, Ґреґу. Нехай наш гість подумає.

Вона різко розвернулася і вийшла з кімнати. Ґреґ затримався на секунду, кинув на Земфіра складний, сповнений жалю та злості погляд, і мовчки рушив слідом, щільно зачинивши за собою двері.