Розділи 53-54

РОЗДІЛ 53: Олімпіум

Острів Олімпіум не належав жодному з існуючих світів, не підкорявся законам фізики чи примхам звичайних стихій. Це була абсолютна, непохитна Нульова Точка — сакральний геомагічний центр Безмежного океану. Місце, де перетиналися вісі всіх можливих реальностей. Тут навіть сам час втрачав свою лінійну владу, уповільнюючи свій біг до тягучої, медової краплі, повністю підкоряючись волі тих небагатьох, хто віками тримав крихку рівновагу Мультивсесвіту.

Небо над Олімпіумом завжди було затягнуте перламутровим, мінливим сяйвом, у якому можна було розгледіти відблиски далеких зірок та народження нових галактик. Сам острів складався з гігантських, ідеально гладких біломармурових колон, що підіймалися прямо з бурхливих, сріблястих вод океану. Між цими колонами вічно клубочився густий, прохолодний туман, який то підіймався, то опадав, дихаючи в єдиному ритмі з моментами так званого «Пульсу Океану» — потужними магічними поштовхами, що живили всі відомі світи. Саме тут, на вершині найвищого плато, у залі під відкритим небом, збиралася найвища інстанція Мультивсесвіту — Рада П’яти.

Сьогодні повітря в залі засідань було не просто напруженим — воно було густо наелектризоване, немов за секунду до нищівного удару блискавки. Тривожні, отруйні чутки про останні події в Діагональному Завулку Об'єднаного Королівства, про скандальне викриття справжньої ролі Бріджит та густу тінь підозри, яку все це кидало на одного з постійних членів Ради, вже досягли священних берегів Олімпіуму. Напруга між правителями була настільки фізично відчутною, що здавалося, ніби самі стародавні мармурові стіни та колони острова тихо, загрозливо вібрують від прихованої люті, розгубленості та глибокого збентеження.

Члени Ради один за одним мовчки зайняли свої законні місця за величезним круглим столом, висіченим з цільного шматка метеорита.

Корнеліус, мудрий і древній правитель Світового Лісу, сидів на своєму місці абсолютно нерухомо, наче вростав корінням у камінь. Навколо його масивного, сплетеного з живих гілок крісла нервово пробивалися і звивалися зелені ліани. Вони чутливо реагували на емоційний стан свого господаря, відображаючи його глибоку тривогу. Його природна стихія — всеосяжна флора і саме життя — зараз здавалася пригніченою чимось штучним і мертвим. Навіть яскраве, смарагдове листя на його ритуальній мантії помітно потьмяніло, вкрившись сірим пилом неспокою.

Поруч із ним височів Хельгар, суворий і непохитний, чиє слово було єдиним і незаперечним законом у нескінченних Сніжних Альпах. Він приніс із собою на Олімпіум кусюче, нещадне холодне повітря свого рідного Крижаного Безмов’я. Його біла броня ледь чутно потріскувала, а щільний, колючий іній швидкими темпами вкривав темний камінь столу прямо перед ним, беззаперечно свідчачи про крайню міру його внутрішнього роздратування та готовності до бою.

Навпроти них сиділа Меліора, горда володарка Портового Міста та безкрайньої Фінттерії. Від неї завжди відчутно пахло міцною морською сіллю, йодом та небезпечними глибинними течіями. Її стихія — Морська Глибина — вирувала в її темних, бездонних очах так само нестримно, як темні хвилі океану за кілька хвилин до руйнівного дев'ятибального шторму. Її пальці, прикрашені перлами, нервово вистукували по столу складний, тривожний ритм.

Трохи віддалік, у своєму кріслі, Еларій, який одноосібно правив світом Ніппон-Ґо , задумливо, методично крутив у довгих, спритних пальцях велику бурштинову печатку влади. Його унікальна здатність до бездоганного Копіювання не лише чужих рухів чи магії, а й самого способу мислення, робила його найбільш обережним і аналітичним членом Ради. Його уважні, пронизливі очі постійно сканували присутніх: він завжди і в усьому шукав прихований підступ, друге дно в кожному вимовленому слові, найменшу невідповідність у міміці чи аурі.

І нарешті — Земфір Монрей. Могутній правитель Хмарного Королівства, чия стихія Шторму завжди, скільки його пам'ятали інші правителі, була абсолютним втіленням нестримної, дикої, вибухової енергії. Але сьогодні щось було кардинально, страхітливо не так.

— Земфіре, — голос Меліори пролунав першим, розрізаючи дзвінку тишу, як гуркіт важких хвиль у замкненій кам'яній печері. Вона не стримувала свого гніву. — Брудні чутки, що зараз щогодини доходять до нас із Об’єднаного Королівства, б’ють по репутації всієї нашої Ради! Вони підривають саму суть нашого існування! Твоя ручна «Крамниця дивин», корумпована Гільдія, і що найгірше — використання унікального Люмінара Творення як твоєї особистої, безвільної маріонетки... Поясни нам усім негайно, що це за хвора гра, яку ти ведеш за нашими спинами?

Хельгар, не змінюючи пози, повільно підняв на Монрея свій важкий, крижаний погляд, від якого температура в залі впала ще на кілька градусів:

— Меліора має рацію. Ми не втручаємося у внутрішні справи світів один одного без вагомої причини. Але якщо твої особисті, приховані амбіції починають загрожувати макро-стабільності самої Нульової Точки, якщо твої дії провокують розлам — ми маємо знати про це прямо зараз. Без загадок.

Замість вибуху емоцій чи громоподібного виправдання, Земфір Монрей повільно, граціозно підвівся зі свого крісла. Рада П'яти завмерла. Це абсолютно не був той палкий, емоційний, іноді занадто запальний правитель, якого вони знали сотні років. Його рухи були ідеально плавними, розрахованими до міліметра, майже механічними, позбавленими будь-якої людської спонтанності. А його обличчя... воно перетворилося на непроникну, застиглу маску абсолютного, мертвого, стерильного спокою. У його манерах, у його погляді не залишилося нічого від того колишнього штормового, непередбачуваного характеру. Він виглядав як істота, що вже дуже давно і свідомо переступила невидимий поріг звичайних людських почуттів і слабкостей.

— Ви продовжуєте говорити про «гру», — повільно вимовив Земфір. Його голос змусив усіх присутніх мимоволі здригнутися. Він здався їм абсолютно плоским, повністю позбавленим будь-якої емоційної вібрації, наче ці слова лунали не з його горла, а транслювалися з безмежної, холодної порожнечі космосу. — Ви мислите застарілими категоріями. Але те, що я зараз будую, — це не гра. Це монументальний фундамент. А Об’єднане Королівство — це лише невеликий, глибоко хворий фрагмент системи, який гостро потребував радикального очищення.