Розділ 51

РОЗДІЛ 51: Вона йде

Діагональний Завулок жив своїм звичним, метушливим, але ілюзорно ідеальним життям. Високі готичні будівлі, чиї загострені, прикрашені химерними горгульями шпилі ніби безжально розрізали важке весняне небо Об’єднаного Королівства, відкидали довгі, холодні тіні на вилизану до магічного блиску кам'яну бруківку. По цій бруківці неквапливо, з відчуттям власної значущості, прогулювалися заможні пани та пані. Їхні розкішні, важкі мантії, пошиті на замовлення в елітному ательє Елдрі Мохвін, м'яко шелестіли при кожному кроці, залишаючи за собою шлейф дорогих парфумів.

Повітря тут було густим, майже відчутним на дотик. Воно було наскрізь просякнуте мелодійним, безперервним дзвоном золотих і срібних монет, терпким ароматом елітного імпортного тютюну з південних провінцій та ледь чутним, низькочастотним гудінням потужної магії. Ця магія незримо випромінювалася з кожної сяючої вітрини, з кожного зачарованого ліхтаря, створюючи невидимий, але міцний купол безпеки. Для всього зовнішнього світу тут панував абсолютний, непохитний порядок — той самий хвалений спокій, який Бріджит та її тіньові покровителі так старанно і безжально вибудовували останні роки, випалюючи будь-які прояви хаосу.

Усередині самої «Крамниці дивин», схованої за важкими дубовими дверима з мідними вставками, панувала зовсім інша, прихована від сторонніх очей ділова метушня. Біл, гоблін із пошрамованим обличчям, був як завжди зосереджений і абсолютно мовчазний. Його жилаві, вузлуваті руки вправно орудували важким залізним ломом, з глухим, різким хрускотом відриваючи забиті цвяхами кришки масивних дерев’яних ящиків. Це була нова, контрабандна партія: заборонені артефакти з інших світів, рідкісні, небезпечні речі з кривавою історією, які прибули сюди під покровом ночі за спеціальним, надсекретним замовленням.

Сама господарка крамниці стояла за масивним, відполірованим до дзеркального блиску прилавком з червоного дерева. Бріджит швидко і напрочуд вправно перераховувала щось у великому шкіряному гросбуху, сторінки якого були списані дрібним, гострим почерком. Її бліде обличчя було зосередженим, перетвореним на непроникну маску ділової жінки, а тонкі пальці з ідеальним манікюром впевнено тримали дороге перо, не залишаючи жодного, навіть найменшого натяку на те відчайдушне, істеричне хвилювання, яке вона розігрувала в замку менше години тому. Її унікальна мутація Люмінара — здатність до творення — зараз була щільно згорнута всередині неї, пригнічена залізною волею, щоб не видати її справжньої природи жодному випадковому емпату в Завулку.

Раптом мелодійний срібний дзвіночок над вхідними дверима різко, майже істерично задзеленчав, розриваючи робочу тишу крамниці. До приміщення ввалилася галаслива, строката група туристів, принісши із собою запах вулиці та недоречний, дратуючий регіт. Попереду йшов гід — огрядний чоловік у занадто яскравому, безглуздому вбранні, що явно прибув здалеку. Він розмахував руками і з надмірним, награним ентузіазмом вигукував, перекриваючи гамір своїх підопічних:

— А ось тут, шановні гості з далекого Ніппон-Ґо , зверніть вашу увагу! Ви маєте унікальну можливість побачити найбільшу і найексклюзивнішу колекцію магічних артефактів у всьому Об'єднаному Королівстві! Тут каталог такий безмежно великий, що кожна річ на цих полицях — це не просто предмет, це справжня стародавня легенда. Прошу, не соромтеся, оглядайте, але руками бажано не чіпати без дозволу!

Бріджит на мить завмерла. Перо в її руці ледь помітно здригнулося, залишивши маленьку чорнильну пляму на сторінці гросбуху. Вона терпіти не могла таких незваних гостей — їхня кричуща безтурботність, наївність і відвертий, неконтрольований шум неймовірно дратували її. Особливо зараз, коли її нерви були натягнуті як струни після складної психологічної гри і важкої розмови з Беатрис та іншими в замку. Проте ця слабкість тривала не більше частки секунди. Жінка кліпнула, і ось вона вже знову вдягла свою бездоганну, професійну маску приємної, хоч і трохи зверхньої торговки.

— Прошу, проходьте, обирайте дивини, — промовила вона з ідеально відкаліброваною, ледь прохолодною посмішкою, яка не торкалася її очей. — Але пам'ятайте, магія вимагає поваги.

Один із туристів, худорлявий чоловік у смішному капелюсі, необачно взявши до рук витончений срібний кулон у формі півмісяця, почав прискіпливо розглядати крихітний цінник. Його очі полізли на лоб, і він голосно, обурено вигукнув на всю крамницю:

— Ого! Нічого собі! Які ціни! Це ж просто грабіж посеред білого дня!

Бріджит повільно підняла одну ідеально вищипану брову. Її погляд миттєво поважчав, а голос став гострим, немов бритва:

— Шановний пане, я змушена вам нагадати, що ви знаходитесь не на сільському ярмарку, а в серці Діагонального Завулку. Якщо ви шукаєте якісь дешеві брязкальця до п’яти ерлінгів, то прошу вас негайно покинути мій заклад і йти до яток на Гільдійську площу, до вуличних перекупів і шахраїв. Там вам продадуть зачароване скло замість діамантів. Тут, у моїй крамниці, представлені лише справжні, сертифіковані дива та артефакти найвищого ґатунку. І вони коштують відповідно.

Турист знітився, пробурмотів щось невиразне і поклав кулон назад, боячись зустрітися з нею поглядом. Поки Бріджит холодним тоном продовжувала розмовляти з іншою частиною групи, пояснюючи властивості захисних амулетів, один із найцікавіших туристів відбився від гурту. Він непомітно дійшов до найдальнішої, напівтемної полиці в самому кінці крамниці, куди Бріджит суворо забороняла ходити відвідувачам.

Там, серед вкритого пилом мотлоху, його увагу привернула маленька, на перший погляд абсолютно проста дерев'яна шкатулка без жодних прикрас. Чоловік, озираючись, обережно відкрив її, і його рот відкрився від подиву — виявилося, що всередині шкатулка була значно, неймовірно більшою, ніж зовні. Це був справжній магічний бездонний простір, кишеньковий вимір, з якого віяло могильним холодом. Недовго думаючи, засліплений цікавістю, він засунув туди руку по самий лікоть і дістав звідти щось дуже дивне. Це була невелика сфера , що складалася з тисяч рухомих металевих лусочок. Щойно предмет опинився поза межами шкатулки, повітря в крамниці на мить страхітливо завібрувало, а в роті кожного присутнього з'явився їдкий, огидний присмак іржі та озону — точнісінько такий, як від тих самих стимулюючих пігулок, якими Земфір годував Бріджит для створення конструктів.