Розділ 47

РОЗДІЛ 47: Без маски

Велика їдальня стародавнього замку Об’єднаного Королівства була занурена в м'яке, тепле сяйво магічних світильників, що плавно ширяли під високим склепінням. Вечеря обіцяла бути напрочуд спокійною: на довгому дубовому столі вже чекали вишукані страви, а густий аромат витриманого вина химерно змішувався з легким, ледь вловним запахом озону — незмінним супутником потужної магії, що пронизувала кожен камінь цього замку.

Зейн, Вайлдфаїр, Хедрік, Стівен, Тера та Беатрис сиділи за столом. Беатрис повільно, з хірургічною точністю розрізала м'ясо на своїй тарілці, її погляд був зосередженим і холодним. Вона, як ніхто інший у цій кімнаті, шкірою відчувала, що розхвалена «Нова тиша» в Завулку є надто крихкою ілюзією, готовою розсипатися будь-якої миті. Хедрік сидів мовчки, його низький, розкотистий голос лише час від часу вносив у загальну розмову нотки простої життєвої розсудливості, поки він уважно з-під густих брів спостерігав за іншими.

Важкі різьблені двері їдальні розчинилися різко, без жодного попереднього стукоту чи попередження від варти. На порозі стояла Бріджит Макрейн.

Цього разу вона не грала заїжджену роль втомленої жінки, що шукає співчуття та підтримки у могутніх сусідів. Безслідно зникла маска привітної, хоч і суворої, власниці Крамниці дивин. Вона пройшла до столу стрімкою, впевненою ходою, і повітря навколо неї ніби завібрувало, наелектризоване від прихованої, колосальної напруги.

— Бріджит? — Стівен миттєво відклав срібні прибори, його голос пролунав різко. — Ми не чекали на твій візит сьогодні. Особливо після того, що сталося в Завулку з Вінчестерами...

Бріджит зупинилася біля вільного стільця на іншому кінці столу, але не сіла. Вона владно поклала свої тонкі, бліді пальці на край полірованого дерева, дивлячись прямо в очі Беатрис, а потім повільно обвела важким поглядом усіх присутніх. Її очі на коротку, моторошну мить знову спалахнули тим самим нищівним фіолетовим вогнем, який вона зазвичай так ретельно ховала за товстим склом вітрин своєї крамниці.

— Досить, — її голос був напрочуд рівним, але холодним і гострим, як оголена сталь. — Мені смертельно набридло бачити ваші підозрілі, осудливі обличчя кожного разу, коли я просто намагаюся підтримувати елементарний порядок у своєму власному Завулку. Ви всі досі вперто дивитеся на мене як на заблукалу союзницю, яку треба постійно «направляти» на правильний шлях.

— Ми лише хочемо знати правду, Бріджит, — абсолютно спокійно, не відводячи крижаного погляду, відповіла Беатрис. — Те, як ти мертвицькою хваткою тримаєш Гільдію в тіні своєї крамниці, викликає в нас дуже багато закономірних питань.

— Гільдія — це складний механізм, який потребує абсолютної тиші, а не ваших безглуздих запитань, — Бріджит ледь помітно всміхнулася, і ця ідеальна посмішка була повністю позбавлена будь-якого тепла. — Я — законна власниця Крамниці дивин. Це мій красивий фасад, мій особистий бізнес і моє життя. А те, що я роблю в тіні, щоб це Об'єднане Королівство остаточно не розвалилося на криваві частини через вашу благородну бездіяльність — це лише мій особистий обов'язок.

Вона зробила ще один крок вперед, загрозливо нависаючи над столом.

— Я прийшла сьогодні сюди, щоб сказати вам це особисто в очі, щоб ви більше не будували дурних ілюзій. Ви, напевно, чекаєте, що я нарешті виберу сторону? Чекаєте, що я з радістю стану частиною вашої праведної «команди»?

Вона зробила драматичну паузу, і в просторій їдальні стало настільки тихо, що було чутно лише ледь помітне потріскування магічних свічок.

— Я не на вашому боці.

Вайлдфаїр різко випрямилася в кріслі, її очі звузилися, але Бріджит навіть не удостоїла її поглядом.

— Я не на боці Вінчестерів і точно не на вашому, — жорстко продовжила вона. — Я виключно на боці порядку, який створила сама. І якщо ви будете заважати мені керувати моєю крамницею або спробуєте своїми лицарськими руками втрутитися в мої справи з Гільдією — ви на власній шкурі відчуєте, що таке справжня «Нова тиша». Це зовсім не солодкий дарунок і не дипломатія. Це повне заціпеніння.

Хедрік похмуро подивився на неї. Його долоні мимоволі стиснулися в кулаки на білосніжній скатертині, зминаючи тканину, але він стримався і промовчав. Тера стривожено подивилась на Стівена, шукаючи підтримки. Це було не просто попередження — це було відкрите, зухвале оголошення війни їхнім ідеалам прямо в їхньому власному домі.

Бріджит різко розвернулася. Її розкішна смарагдова сукня хижо майнула в дверях.

— Насолоджуйтеся вашою вечерею, — зневажливо кинула вона через плече, вже переступаючи поріг. — Поки у вас ще є цей замок, де ви можете так зручно ховатися від жорстокої реальності.

— Не спіши йти, — раптом пролунав голос Зейна.

Він говорив твердо, спокійно, але в його тоні була непохитна сила, яка змусила Бріджит на мить завмерти у дверях. Не звертаючи на неї більше уваги, Зейн повернув голову до завгоспа:

— Хедріке, постав, будь ласка, на стіл ще один комплект посуду для нашої гості. Ми б хотіли дещо детальніше розібратися в цій ситуації.

Ці кілька простих слів подіяли на Беатрис та Теру миттєво й напрочуд заспокійливо. Здавалося, ніби Зейн одним впевненим махом загасив те бурхливе вогнище паніки та гніву, що досі нестримно палало в залі після агресивної промови Бріджит. Його рівний, авторитетний тон вщент розвіяв наелектризовану напругу, майстерно повертаючи розмову в звичне для Замку русло холодного розрахунку та абсолютного спокою.

Бріджит Макрейн повільно обернулася, і вперше за цей вечір у її очах майнуло щось схоже на інтерес.