Розділ 40

РОЗДІЛ 40: Світ, що не бачить

Важкий, оббитий потемнілим металом екіпаж Вінчестерів повільно, наче велетенський чорний жук, пробивався крізь щільні, галасливі затори на під’їздах до Діагонального Завулку. За вузьким вікном карети вирувало життя, яке здавалося Ґреґу абсолютно інопланетним, абсурдним у своїй безтурботності. Тут, у серці столиці, не знали про виснажену, сіру землю. Тут ніхто не чув про річки, чия течія зупинилася під вагою мертвого каменю, чи про Ейру, яка щоночі до крові на пальцях плете магічні латки на тканині реальності, що невблаганно розповзається. Об’єднане Королівство, закривши очі на свої гнійні рани, жадібно і наосліп жило свій найкращий, найситіший «післявоєнний» час.

— Погляньте на них. Просто подивіться на цих розпещених дітей, — крізь зціплені зуби процідила Марія Вінчестер. Її сухий палець із масивним срібним перснем вказав на групу молодих магів у яскравих, розшитих золотом мантіях, що гучно сміялися біля входу до нової модної кондитерської. Вони жбурляли одне в одного дрібними іскрами солодкої магії просто заради розваги. — Вони сяють так сліпуче яскраво, вони витрачають енергію на іграшки лише тому, що ми там, в Еверморі, мовчки поглинаємо всю темряву й гниль цього світу. Ми — їхній стік, їхня чорна діра, завдяки якій їхні площі залишаються чистими.

Діагональний Завулок шумів навколо них, як велетенський, ідеально злагоджений вулик, переповнений нектаром. Усі сліди недавньої нестабільності, тривоги чи страху перед конструктивами зникли безслідно. Яскраві неонові та магічні вивіски переливалися всіма кольорами веселки, змагаючись за увагу покупців. Вуличні музиканти на розі грали на зачарованих скрипках, що літали в повітрі самі собою, виводячи веселі, легковажні мелодії. Саме повітря тут було густим і солодким: воно пахло свіжою, гарячою випічкою з корицею, неймовірно дорогим квітковим парфумом і… новою, стабільною магією.

Тепер, коли Бріджит Макрейн стала єдиною офіційною власницею Гільдії Артефактів, Завулок отримав небачений другий подих. Люди фізично відчували цю нову, залізну стабільність. Вони бачили кришталево чисті вітрини, які більше не тріскалися від перепадів енергії. Вони бачили нових, ідеально ввічливих конструктів-охоронців, які не вселяли жах, а дарували відчуття повної безпеки. І люди наївно думали, що нарешті настала довгоочікувана золота ера. Вони купували ілюзію миру за дзвінку монету, і Бріджит щедро їм її продавала.

Каел, Люмінар відлуння, відчайдушно притулився гарячим лобом до холодного скла карети, намагаючись знайти хоч краплю полегшення. Його тонкі пальці судомно стиснули чорну оксамитову оббивку сидіння, залишаючи на ній глибокі сліди.

— Скільки... скільки огидної, безглуздої радості, — хрипко прошепотів він, і його голос жалюгідно здригнувся від потужного, неконтрольованого відлуння тисяч дрібних подій, що атакували його розум. — Вчора тут, на цьому квадраті бруківки, купили триста магічних сфер для освітлення садів. Вчора ввечері біля того фонтану святкували розкішні заручини. Тіні їхнього сміху, брязкіт їхніх келихів, їхні поцілунки... вони нашаровуються одна на одну, створюючи нестерпну какофонію. Вони такі гучні, ці звуки щастя. Вони настільки оглушливі, що повністю заглушують стогін нашої вмираючої землі під їхніми ногами.

Ейра мовчки сиділа навпроти, забившись у найтемніший куток екіпажу. Її змучені пальці навіть зараз продовжували свій безкінечний, нервовий танець, намагаючись зцілити хоча б потерту оббивку карети. Вона порожніми очима дивилася на жінку-стихійницю природи, що купувала екзотичні квіти на розі жвавої вулиці. Жінка, сміючись, недбало торкнулася пальцем зів'ялої блакитної троянди, і та миттєво засяяла, розпускаючи ідеальні, наповнені силою пелюстки. Ейра болісно заплющила очі. Вона, як Люмінар зцілення, точно знала: у цій одній декоративній троянді щойно спалахнуло стільки чистої життєвої енергії, що її вистачило б на те, щоб відродити цілий гектар мертвих еверморських пасовищ. Щоб нагодувати десятки сімей. Але цю енергію витратили на прикрасу для капелюшка.

Це був світ, що абсолютно не бачив. А головне, найстрашніше — він свідомо не хотів бачити. Сліпота тут була добровільним і дуже комфортним вибором.

Коли їхній похмурий екіпаж повільно проїжджав повз розкішне кафе з широкою відкритою терасою, Ґреґ Вінчестер помітив знайомі обличчя. За столиком сиділа група високопосадовців та чиновників із Замку. Вони розслаблено відкидалися на спинки плетених крісел, піднімали кришталеві келихи з ігристим вином, весело обговорюючи нові, надприбуткові квоти на імпортні артефакти. Один із них, чоловік із сивиною на скронях, випадково повернув голову і помітив старий, потрісканий герб Вінчестерів на дверцятах карети, що проїжджала повз. На коротку, ледь вловиму мить він насупився. У його очах майнув дискомфорт, ніби він згадав про якийсь старий, неприємний обов'язок чи брудну пляму на своїй ідеальній мантії. Але вже за секунду він відмахнувся від цієї думки, голосно розсміявся над черговим жартом свого колеги, підняв келих до сонця й відвернувся.

Евермор для них усіх був не живим місцем. Він був просто дратівливою статистичною помилкою у квартальному звіті. Далекою, депресивною територією на карті, яку набагато легше і дешевше викреслити з пам'яті, ніж намагатися лікувати.

— Вони щиро вірять, що якщо міцно зачинити дорогі дубові двері й щільно завісити вікна шовком, то наш еверморський туман їх ніколи не знайде, — неймовірно тихо, але з убивчою інтонацією сказав Ґреґ. Його очі звузилися і стали кольору холодної збройової сталі. — Вони безсоромно насолоджуються цим солодким миром, який Бріджит Макрейн купила їм за наші гроші. За наше вкрадене право. За нашу кров.

Екіпаж нарешті здригнувся і зупинився навпроти епіцентру цього нового життя — «Крамниці дивин». Ґреґ подивився у вікно. Нова масивна вивіска — ідеально вивірена, елегантна, виконана з глибокого смарагдового каменю і чистого золота — сяяла над дверима так впевнено і непохитно, наче вона висіла тут цілу вічність, а не з'явилася вчора. Бріджит створила бездоганний фасад. Вона дала цим наляканим людям те, чого вони прагнули понад усе у всесвіті — відчуття, що абсолютно все перебуває під жорстким, надійним контролем компетентної руки.