Розділ 34

РОЗДІЛ 34: «Королівський Вісник: спокій»

Ранок у Діагональному Завулку почався не з сонячного світла, а з пронизливих, майже істеричних вигуків вуличних газетярів, що розносилися луною між вузькими фасадами будинків. Новий, екстрений випуск «Королівського Вісника» буквально кричав гігантськими заголовками про настання довгоочікуваної ери безпеки. Офіційна позиція Ради П’яти, надрукована на першій шпальті, була сухою та невблаганною: «Головну загрозу остаточно подолано. Криза конструктів офіційно завершена. Королівство повертається до звичного ритму». Нічний напад на великого Хельгара подавався як прикрий, але суто поодинокий інцидент, що не мав жодного системного характеру чи глибинних причин. Місто, стомлене страхом, мало за будь-яку ціну повірити, що відтепер усе знову гаразд.

Проте в самій глибині газети, на передостанній сторінці, у скромній і непоказній колонці розділу «Кримінальна хроніка», було надруковано коротке, майже формальне повідомлення, від якого в багатьох перехожих холонула кров:

«Сьогодні вранці на далекому скелястому березі Темних Плато було виявлено тіло відомого втікача Лорента Крейва. Попередня версія слідства — трагічний нещасний випадок під час відчайдушної спроби незаконного перетину міжсвітового кордону через несправний, нестабільний артефакт переміщення. Справу закрито у зв'язку зі смертю підозрюваного».

Бріджит якраз гостювала у Хлої Елоїзи в її розкішній вітальні, обставленій антикваріатом, коли та, тремтячими від хвилювання руками тримаючи вогку газету, вголос зачитала цю новину. Бріджит на мить завмерла з витонченим порцеляновим горнятком дорогого чаю в руках, її очі розширилися від того, що виглядало як щире, абсолютно непідробне здивування та сум.

— У Темних Плато? — перепитала вона, ледь помітно насупивши лоб, наче намагаючись пригадати географію тих похмурих земель. — Хлоє, люба, ти впевнена, що там не помилилися? Це справді він? Хто взагалі бачив тіло в тому проклятому місці?

— Так офіційно передали посли Темних Плато, — важко зітхнула Хлоя, безсило відкладаючи газету на кавовий столик. — Ти ж чудово знаєш їхні жорстокі закони: все, що знайдено на їхній території, там і залишається навіки. Свідків, звісно, небагато, але офіційний дипломатичний запит уже підтверджено нашою вартою. Схоже, бідний Лорент таки добігався від своєї долі. Його жадібність його і згубила.

Бріджит задумливо, майже співчутливо кивнула, але її внутрішні роздуми були грубо перервані раптовою появою Біла. Гоблін майже влетів до вітальні Хлої, важко і хрипко дихаючи, що було йому зовсім не властиво. Його очі горіли дивним вогнем.

— Господине! — вигукнув він, ігноруючи всі правила етикету. — Там, біля самої Крамниці дивин... Ріта Скрейл! Вона вже чатує прямо біля входу, оточена асистентами, і хоче взяти у вас велике інтерв’ю для вечірнього екстреного випуску! Вона не піде, поки не отримає свого!

Бріджит швидко, але граційно попрощалася з приголомшеною Хлоєю і стрімким кроком попрямувала до своєї крамниці, на ходу розправляючи складки мантії. Ріта Скрейл справді вже чекала на неї, виставивши вперед своє знамените самозаписуюче магічне перо, яке вже несамовито шкрябало перші слова в пухлому блокноті.

— Пані Бріджит! Один момент! — вигукнула журналістка, зухвало перегороджуючи шлях власниці крамниці. — Смерть Лорента Крейва — вашого найдавнішого і найзаклятішого ворога! Скажіть бодай слово для наших читачів! Ви відчуваєте полегшення чи, можливо, гіркоту втрати? Наскільки ви були близькі з Крейвом насправді, якщо він протягом років так відчайдушно намагався викупити саме вашу крамницю за будь-яку ціну? Чи був цей конфлікт лише питанням грошей, чи ми маємо справу з історією особистої помсти?

Бріджит майстерно, з крижаним спокоєм ігнорувала кожне в’язке запитання. Вона йшла вперед із незворушним, майже святим обличчям, м’яко, але рішуче відсторонюючи настирливу Ріту рукою, поки нарешті не дісталася своїх дверей.

— Без коментарів, люба Ріто. У такий трагічний і важкий для всіх нас ранок краще за все було б просто помовчати, — коротко кинула вона через плече і, миттєво зайшовши всередину, різко зачинила важкі двері прямо перед самим носом розлюченої журналістки.

Щойно з гуркотом клацнув масивний внутрішній замок і швидкі кроки Ріти за товстим вікном остаточно стихли, Бріджит раптом різко зупинилася посеред напівтемної торгової зали. Секунда абсолютної, дзвінкої тиші — і Крамницю дивин буквально розірвав її гучний, дзвінкий і неприродно істеричний сміх. Вона схопилася обома руками за живіт, ледь не падаючи на скляний прилавок від нападу веселощів.

— Оце так Лорент! Ну й дає старий лис! — крізь сльози від сміху видавила вона, дивлячись на Біла, який стояв поруч у тіні. — Ха-ха-ха! Оце він справжній дурень! Темні Плато... треба ж було так фантастично бездарно і безглуздо закінчити свій шлях. Біле, ти тільки послухай це! Він наївно думав, що зможе там сховатися від моїх очей! Який же він був нікчемний і передбачуваний до самого свого останнього подиху.

Біл не сміявся. Він лише мовчки, з якоюсь похмурою і кам’яною урочистістю спостерігав, як його господиня святкує фінальне і остаточне зникнення єдиної живої людини в усьому Мультивсесвіті, яка могла б розповісти Раді П’яти та героям замку незручну правду про те, як саме вона отримала цю Крамницю три роки тому і яку ціну за неї насправді заплатила. Тепер ця правда лежала глибоко під скелями Темних Плато, де ні сонце, ні магія розшуку ніколи не зможуть її знайти.