Розділи 29-30

РОЗДІЛ 29: Розмова на горищі

Ніч у королівському замку видалася нестерпно важкою, густою і задушливою. Беатрис, попри втому, ніяк не могла заснути: нав’язливий образ абсолютно порожньої, холодної камери Крейва та дивного сірого попелу на підлозі, що роз’їдав камінь, ніяк не виходив у неї з голови. Зрештою, не витримавши тиші власних покоїв, вона піднялася вузькими гвинтовими сходами до найвищої вежі — туди, де над її спальнею розташовувалося старе, занедбане горище, забите історією.

Там, серед напівзогнилих реліквій минулих епох, запилених скринь та пожовклих залишків перших знамен славетного Турніру, вже століттями мешкав Гарольд. Він, звісно, не спав — привиди взагалі рідко знають, що таке відпочинок, особливо коли світ навколо починає тріщати по швах. Він напівпрозоро, ледь мерехтячи блакитним світлом, сидів на краю старого дубового столу, методично підкидаючи в повітря невидиме, ефемерне яблуко. Плід щоразу проходив крізь його долоню, коли він намагався його впіймати, створюючи дивний оптичний ефект.

— Сім довгих століть я провів у стінах цього замку, Беатрис, а клятого пилу на цьому горищі менше чомусь не стає, — промовив він, навіть не повертаючи до неї голови. Його голос звучав м’яко, з тією ледь помітною іронією, що притаманна лише тим, хто вже пережив власну смерть. — Хоча, якщо подумати з іншого боку, мені він абсолютно не заважає дихати. Досить зручно, чи не так? Бути частиною повітря.

Беатрис втомлено сіла на край старої, окутої залізом скрині. Тільки вона за правом крові могла бачити це слабке мерехтіння і чути цей спокійний, наче шелест старого пергаменту, голос.

— Гарольде, нам зараз зовсім не до твоїх вічних жартів. Ситуація критична. Крейв зник прямо з-під носа посиленої варти. Конструкти з’являються і зникають, де хочуть, завдаючи ударів прямо під стінами замку. Ми стрімко втрачаємо реальний контроль над Королівством. Гарольд нарешті припинив свою гру з яблуком і повільно подивився на неї. Його очі, що колись бачили перші камені у фундаменті цієї держави і перші великі битви за ці землі, тепер випромінювали древню, майже нестерпну мудрість.

— Історія — це велике, невблаганне коло, маленька королево. Цикли завжди повторюються, змінюються лише імена та декорації. Я особисто бачив, як зводили ці стіни, і бачив, як вони неодноразово здригалися від підступної темряви. Ти відчайдушно шукаєш джерело шторму, дивлячись на грозові хмари вдалині, але іноді вода підіймається прямо з темних глибин під твоїм власним порогом, там, де ти найменше очікуєш на протікання.

Він легко, наче пір’їнка, пройшов крізь масивну стіну вежі, на мить зависнувши над чорною прірвою замкової скелі, а потім миттєво з’явився прямо біля вузького вікна, пильно вдивляючись у вогні нічного королівства, що мерехтіли внизу.

— Весь ваш світ зараз нагадує мені ідеально налаштований механізм. Все стало занадто... правильно, занадто злагоджено. Коли всі деталі починають підходити одна до одної без жодного зусилля, зазвичай це означає лише одне: хтось дуже довго і терпляче їх підпилював під свій власний стандарт. Це ще далеко не кінець, Беатрис. Це лише той короткий момент тиші, коли сцена готується до фінального акту грандіозної вистави. Стережися цієї штучної тиші — вона іноді буває набагато голоснішою і небезпечнішою за будь-який крик.

Поки в найвищій вежі замку тривала ця нічна розмова, у надрах фінансових реєстрів банку «Ґолдстек» відбулася радикальна зміна, яка лишилася абсолютно непоміченою для героїв. Лорент Крейв, навіть перебуваючи в офіційному статусі втікача, через мережу підставних осіб та підкуплених клерків завершив повний продаж своєї торгової гільдії.

Його могутня гільдія, що роками залізною хваткою контролювала всі ринки, змінила свого власника за одну ніч. Покупець був повністю засекречений за п'ятьма рівнями магічного шифрування, проте юридичні нитки невблаганно вели до тих самих анонімних офшорів на Темних Плато, звідки колись прийшли кошти на купівлю Крамниці дивин. Весь реальний вплив Крейва, всі його корумповані зв'язки та капітали тепер офіційно і законно перейшли в руки того, хто волів залишатися в густій тіні. Бріджит щойно проковтнула свого конкурента, не залишивши від нього навіть пам'яті.

Тієї ж самої ночі прийшов терміновий і вкрай тривожний звіт із Містеріуму. Лорента Крейва випадково засікли на дальніх околицях цього магічного світу. Колишній могутній магнат виглядав просто жахливо: його дорогий шовковий костюм перетворився на брудне лахміття, обличчя зблідло до кольору крейди, а очі дико і безладно бігали від кожного випадкового шереху.

Він був не просто збентежений — він перебував у стані справжнього, первісного тваринного жаху. Крейв гарячково кидався від однієї портальної точки до іншої, ніби намагаючись викреслити себе з самої історії, розчинитися в просторі, перш ніж «щось невідоме» знову наздожене його. Він явно тікав не від королівського закону чи нарядів варти — він тікав від того, хто знав його занадто добре і хто вже виніс йому смертний вирок.

— Сім століть у цьому замку, і мені досі не дали навіть дубліката ключа від кухні, — пробурмотів Гарольд, повільно повертаючись до свого старого столу і розчиняючись у сизому димі. — Хоча… навіщо мені тепер двері, якщо я на власні очі бачу, як навколо вас усіх зводять нові стіни, яких ви навіть не помічаєте у своєму щасливому затишку?

РОЗДІЛ 30: Діагональний Завулок у тиші

Діагональний Завулок жив своїм звичним, зовні безтурботним та метушливим життям, яке здавалося ідеальним фасадом для прихованих тривог. Сонце яскраво виблискувало на вітринах із дорогого кришталю, а густий аромат свіжої випічки з сусідніх пекарень змішувався з гострим, специфічним запахом магічних чорнил, що долинав із лавок писарів. Крамниця дивин працювала на повну силу, заманюючи перехожих таємничим мерехтінням артефактів. Бріджит, як завжди бездоганна, у сукні кольору нічного неба, з легкою, ледь вловимою усмішкою обслуговувала групу молодих поміщиків, які щойно прибули з галасливого ринку на Гільдійській площі.