Розділи 20-21

РОЗДІЛ 20: Паличка тріщить

Королівство відчайдушно потребувало хоча б короткої передишки. Після виснажливого хаосу в банку «Ґолдстек» та принизливих для обох сторін обшуків у Завулку, Беатрис прийняла вольове рішення: влаштувати масштабне свято на головній площі перед підніжжям замку. Прапори Об’єднаного Королівства з золотими емблемами гордо тріпотіли на холодному вітрі, а величезна дерев’яна сцена, зведена посеред площі, яскраво сяяла сотнями вогнів від «Свічника Ранвелла», створюючи ілюзію безпеки та величі.

Програма свята була продумана до дрібниць, щоб відволікти людей від страху. Спочатку публіку розважали неймовірні акробати з Громових Піків, які під гучні аплодисменти закручували свої натреновані тіла в неможливі, майже болючі на вигляд вузли, ігноруючи силу тяжіння. Потім на сцену вийшов поважний майстер ілюзій із далекого Джиндзяго: одним помахом руки він змусив стародавні сувої з легендами злітати високо над головами глядачів, на льоту перетворюючи їх на величних паперових драконів, що вивергали безпечне синє полум'я. Навіть старий Феллінг не залишився осторонь — він організував невелике шоу, підкидаючи в повітря кошики свого фірмового мармеладу. Солодощі вибухали в небі справжнім солодким дощем, який діти з реготом ловили ротами, забувши про тривоги останніх днів.

Нарешті настав час для головного інтерактиву, на який чекали всі. Бріджит була запрошена на сцену не лише як почесна гостя та меценат, а й як визнана майстриня Творення. Її офіційно попросили продемонструвати витончені можливості Люмінара, щоб оживити свято магічними образами, які не потребували складних заклять.

На імпровізованій сцені, під світлом прожекторів, Бріджит виглядала бездоганно: її постать була прямою, а обличчя виражало спокійну впевненість. Вона плавно, майже артистично змахнула своєю тонкою, темною паличкою-артефактом, і в повітрі навколо неї почали виникати напівпрозорі, сяючі істоти. Кришталеві олені граційно стрибали між рядами захоплених глядачів, залишаючи за собою зоряний пил, а вогняні метелики з крилами, що нагадували вітражі, сідали дітям на плечі, приємно зігріваючи, але не обпікаючи їх.

Проте Тера, яка звикла шукати аномалії там, де інші бачать красу, спостерігала за процесом здалеку, примруживши очі. Вона помітила те, чого не бачив натовп: тонка кисть Бріджит ледь помітно, ритмічно тремтіла від напруження.

— Вона створює занадто багато складних копій одночасно, — прошепотіла Тера Стівену, не відриваючи погляду від сцени. — Для Люмінара її рівня це вимагає занадто високої концентрації. Вона наче намагається втримати в руках сотню натягнутих струн одночасно.

Раптом святкове повітря навколо сцени дивно згустилося, ставши липким і важким. Паличка Бріджит видала різкий, сухий і неприємний тріск, схожий на звук розчавленого під пресом кришталю. У ту ж саму мить створені нею граційні олені почали жахливо викривлятися: їхні благородні морди ставали гострими та хижими, а напівпрозорі тіла почали пульсувати отруйним фіолетовим світлом.

Вперше за весь час на зазвичай незворушному обличчі Бріджит проступила не просто гранична зосередженість, а справжнє, майже болюче напруження. Вона міцно стиснула зуби, до білих плям на обличчі, намагаючись силою волі стримати потік дикої енергії, що намагався вирватися з-під контролю її інструменту. Її артефакт перевантажувався на очах, випускаючи в різні боки яскраві фіолетові іскри.

Біл, який до цього моменту нерухомо і похмуро стояв у глибокій тіні колони біля сцени, миттєво втрутився, наче чекав на цей збій. Він блискавично підскочив до Бріджит і грубо, майже болюче перехопив її за лікоть, з силою опускаючи її руку вниз.

— Досить видовищ на сьогодні! — гаркнув гоблін на приголомшений натовп, закриваючи Бріджит своєю постаттю. — Майстриня переоцінила ємність старого артефакту, йому потрібен негайний спокій і калібрування! Розходьтеся!

Він буквально силоміць відтягнув Бріджит зі сцени в темряву за лаштунки. Жінка важко, хрипко дихала, гарячково намагаючись заховати пошкоджену, все ще димлячу паличку в глибоких складках своєї мантії. Герої не встигли зробити й кроку в її бік, щоб поставити запитання, як їхню увагу миттєво відволік гучний, громоподібний гуркіт, що долинав з самої вершини замкової скелі.

— Допоможіть! Стівене! Беатрис! Хто-небудь! — відчайдушний голос Хегріда лунав згори, посилений луною кам'яних стін.

Герої зреагували на цей заклик миттєво, відкинувши всі інші думки. Стівен ривком відкрив портал, і через секунду вони вже стояли біля головних воріт своєї резиденції. Хегрід стояв там, вчепившись мертвою хваткою у свою величезну швабру, наче в єдину зброю. Його обличчя було попелясто-сірим від пережитого жаху.

— Він був тут! Прямо тут, клянуся всіма зірками! — вигукував завгосп, показуючи тремтячим пальцем на величезну, вирвану з коренем кам’яну статую стародавнього охоронця, що тепер лежала вщент розбитою. — Величезний, як сама скеля, весь зітканий із густого туману та металевих уламків! Він просто з’явився нізвідки, одним ударом вгатив по воротах і розчинився в ту ж мить, як я почав кричати на всю горлянку!

Герої швидко оглянули територію. Міцний камінь навколо масивних воріт був місцями буквально оплавлений, а повітря все ще вібрувало від високої частоти залишкової магії. Але навколо не було жодної живої душі. Конструкт зник так само раптово і нелогічно, як і з’явився.

— Він прийшов прямо до нашого порогу, — тихо, але вагомо сказала Беатрис, обережно торкаючись пальцями понівеченого, ще гарячого каменя. — Це був не просто напад. Це був прямий виклик. Він показав, що наш дім більше не є фортецею.

Тера повільно обернулася назад, дивлячись на яскраві святкові вогні внизу, на площі. Збіг обставин був занадто очевидним, щоб бути випадковістю: паличка Бріджит тріщить від дивного перевантаження, і в ту ж саму секунду конструкт атакує замок, поки всі захисники перебувають на святі.