Повернення

Мій перший день у школі після смерті батьків був незвичайним. Вранці я прокинулася, сходила в душ та одягнула своє чорне плаття, яке підкреслювало мою талію. На кухні бабуся приготувала яєчню з сосисками та ароматну каву, яку я обожнюю. З собою вона дала мені бутерброди та термос з кавою. 

Йшовши до школи я поринула у свої думки й не помітила, як підійшов Едгар. Він довго не міг почати розмову та все ж набрався сміливості і сказав:

-Прийми мої щирі співчуття. Мені шкода.

Я не хотіла йому нічого говорити, бо мені важко з цим змиритися, навіть якщо я не так бурхливо на це реагую. 

У школі всі позаочі щось говорили про мене та я цього не чула. Сівши за парту я уважно слухала вчителя, бо я пропустила багато важливих кроків, хоч мені необхідно готуватися до Зовнішнього Незалежного Оцінювання (ЗНО). Мені було важко та я розуміла, що мені необхідно це зробити. Я не помічала нічого навколо під час перерв. Та й Ані не хотіла вкотре нагадувати мені цю ситуацію і тому рідко говорила на ці теми. 

Удома я допомагала бабусі хотіла трохи відійти від тих думок. А пізно ввечері до мене прийшов Едгар. Я не хотіла його бачити, але він запропонував прогулятися і поговорити. Я погодилась. Під час прогулянки я навіть забула про всю цю ситуацію. Він розповідав веселі історії я сумувала за такими моментами. Невдовзі він провів мене додому. Вранці я зібралась до школи і смачно поснідавши тостами з кавою я подякувавши бабусі вирушила  в дорогу. По дорозі я слухала музику у навушниках. У школі ми з Ані веселились вперше за ці півроку.

На уроці хімії під час виконання небезпечного досліду одна з пробірок мого сусіда по парті почала шипіти і потрапивши на стіл з реактивами вибухнула всіх у класі вчитель вивів на вулицю оголосили екстрену евакуацію. Та я не бачила Ані. Я занепокоїлась і Едгар вирішив піти пошукати її.

Він довго не виходив я не знала про що думати. Де він? Чому він так довго? Можливо він надихався чадного газу?.....