..... Вона була шокована, весь цей час вона вчилась та дружила з вампіром.
-То це він? - запитала подруга.
Після цих слів мені важко було відповісти та через кілька хвилин я відповіла:
-Можливо, я не впевнена.......- і раптом я згадала- він на день народження подарував мені песика про якого я мріяла з дитинства, про це знали лише рідні, я гадала,можливо він вгадав з подарунком, а на коробці були сліди червоної речовини і мабуть, крові, коли я спитала у нього що це він нервово та невпевнено відповів вишневий сік.
Після цих слів я не стримувала сліз, я не могла повірити, що це він, але перш ніж робити висновки необхідно у всьому розібратися і віддати у поліцію цю коробку, можливо, вони з'ясують чи це кров, чи ні. Я попросила про цю послугу Ані і вона з радістю, що може хоч чимось допомогти, погодилась.
Пройшов іще тиждень. Я потроху відходила від думки, що батьків немає поруч, але було і досі важко. Інколи я допомагаю бабусі. Збираюся з наступного тижня до школи зустрінуся з друзями трохи відімкну від цих думок та відновлю навчання. Це складно, але Гарчик та Ані мене завжди підтримують.
Ось і останній день свободи від навчання, я вирішила вийти на подвір'я подихати свіжим повітрям вперше за ці два з половиною тижні. До мене підійшов Майкл я не знала що сказати. Ми деякий час просто мовчали, не знаючи, як почати розмову, але він знайшов слова і порушив цю тишу:
-Привіт, чудово виглядаєш, мені дуже прикро, що ти все це пережила. Співчуваю.
-Так дякую.
Після цих слів, я не змогла стримати свої емоції, я знову зловила себе на думці що їх більше немає. Майкл підійшов до мене і обійняв, щоб я відчула його підтримку. У нього це вийшло. Я трішки заспокоїлась, а він продовжив:
-Пробач, я не хотів. Пробач - майже пошепки повторив він.
-Нічого. Це я винна.
Він не розумів, про що я.
-Я не розповідала тобі, та ти повинен знати, чому я переїхала сюди......
І я розповіла йому все.
-Не картай себе. Твоєї вини у цьому немає.
-Ні , якби я не пішла у той вечір з друзями в клуб, вони б не вигнали мене і не їхали сюди на мій день народження, до якого не доїхали кілька метрів - зі сльозами на очах розповіла я.
-Все буде добре - відповів перевертень і прижав мене до себе.
Вперше помітила його таким дбайливим та добрим. Я подивилася у його очі і відчула його тепло, якого мені так бракує, бо його давали мені мої батьки.
#11061 в Любовні романи
#467 в Любовна фантастика
#2013 в Фантастика
втрата рідних_біль_страждання, вибір між двома хлопцями, кохання і боротьба
Відредаговано: 24.07.2020