Пройшов місяць

Цей місяць минув швидко. Ані інколи приїжджала до мене в гості. Ми з Едгаром стали більше, ніж друзі, але все ж ми ще не пара. Мія поладнала з Ані і вони тепер подруги. Батьки мені навіть не дзвонять, а я ображена тому із ними не спілкуюсь. За цей час я бачила Майкла лише двічі і де він пропадав я не знаю й однокласники теж не знають. Та я все ще ображена.

Ми готуємося до Нового року, вже випав сніг і це дуже класно. Ми прикрасили класну кімнату і вчили сценарій до святкового карнавалу присвяченого Новому році. Я буду Снігуронькою, а Едгар Дідом Морозом. Мені це підходить. І ось у останній місяць першого семестру з'явився він Майкл. Але мені усе одно є він чи ні та мої переживання вже минули. А інші однокласники почали його розпитувати де він був і чому. Я дізналася про все від Едгара він їздив у похід з батьками, але я знаю, що це брехня тому, що я приходила до його батьків і запитувала чи не бачили вони Майкла і вони не знали де він тому він не був з батьками цей місяць. На перерві він підійшов до мене.

-Пробач мене Марго. Я дійсно не хотів тебе образити. Але пообіцяй, що не проводитимеш час з Едгаром мені це важливо знати.

-Чому я повинна не спілкуватися з ним? З ким я схочу з тим і спілкуватимусь, зрозумів.

Він роздратовано пішов у сторону класу нічого мені так і не сказавши. Не знаю чому мені не слід розмовляти з Едгаром. І чому я маю його слухати. Ще чого.

Через кілька днів Едгар запросив мене на побачення на лісову галявину. Я вирішила одягнути плаття, яке добре сиділо на моїй талії, але воно було вище колін і бабуся казала, що воно закоротке для першого побачення, але я її не послухала. Я взула туфлі на низькому каблуку, тож у ліс підемо, і взяла червоний клатч для телефону та серветок мало що може статися. 

Ми довго блукали лісом і знайшли чудову галявину для відпочинку. Він розповідав цікаві і смішні історії я розповідала про свій клас у Локренсі і тут настав романтичний момент його губи тягнулися до моїх, щоб поцілувати і я вирішила віддатись, але тут нізвідки взявся Майкл і став нам на заваді.

-Ти що слідкуєш за мною?- запитала я

-Ні, але я не міг цього дозволити.

-Чому?

-Тому, що....тому, що....може сам скажеш Едгаре?- звернувся до хлопця вампір

-Що? Едгар про що це він?- запитала я

-Так я хотів тобі сказати я не звичайна людина я .....я....я інколи п'ю кров людей.

-Що? І ти мовчав.

-Так мені треба зібратися з думками. НАОДИНЦІ.- відповіла я і пішла додому пішки.

 Я ще довго чула сварку вампіра і вовкулаки. Це було нестерпно. Я просто уявити не можу. Чому він одразу мені не сказав. Я не знаю, що робити, мабуть, я просто залишусь з ними друзями. Хоча ми ледь не поцілувались і він відчуває до мене почуття та і я, мабуть. Мені треба з усім розібратись та поговорити з ним пізніше.