Незвичайна зустріч

Я приїхала до бабусі вона була шокована проте рада моєму приїзду. Зайшовши у будинок я відчула себе дитиною і згадала, як кілька років тому порпалась у бабусиних речах і з захопленням розпитувала про їх походження у бабусі та влаштовувала з подругами покази мод.

 Та мої спогади розвіялись після того як бабуся запитала мене про мій приїзд. У мене покотились сльози і я розповіла їй усю правду вона усміхнулась і підтримавши мене сказала, що тут не так уже й погано. Вони будуть жити тут не гірше, ніж у будинку з батьками. Через деякий час я вирішила розвіятись та допомогти бабусі. Бабуся порадила погуляти, але я вагалася, бо за 10 років тут чимало змінилося і мало що може трапитись.

Зібравшись з думками я вирішила послухати бабусину пораду. Знала б я кого я там зустріну залишилася б у дома. Я одягнула темно-сині джинси та білу кофтинку, яка підкреслювала мою талію та взяла курточку, адже вже середина осені по вечорам холодно. Отож я гуляла знайомими вулицями поряд з місцевим парком і раптом помітила, що хтось пильно слідкує за мною. Я вирішила хутчіш піти додому. Та не встигла я повернутись, як мій погляд зупинився на доволі таки красивому та водночас холодному незрозумілому незнайомцю.

-Хто ти? Я не бачив тебе тут раніше.-поцікавився незнайомець,який мене трохи лякає.

-Мене звуть Марго. Я приїхала до бабусі в гості. Я теж тебе не помічала раніше.-з непомітним переляком відповіла я.

-Я Едгар. Приємно познайомитись. Я кілька років тому переїхав сюди з родиною. І доволі таки часто гуляю у цьому місці.

-Справді? Я теж у дитинстві любила цю галявину у парку. Я помітила, що ти не звичайний: у тебе бліда шкіра. Ти хворий? -запитала я

-Ти спостережлива. Я не хворий це від природи у мене така шкірі адже я...я... вампір.

-Серйозно. Круто. Завжди мріяла стати подругою не звичайної людини.- та у цей момент мені дійсно було страшно та я начепивши несправжню усмішку продовжувала розмову.

-Ти мене не боїшся? Це дивно адже зазвичай від мене тікають дізнавшись хто я та й ти єдина у цьому місці знаєш про це. -здивувався Едгар

-Якщо ти мене не кусатимеш мені буде спокійніше звісно та й у цей час ти єдиний мій друг у цьому місці і чому саме мені ти вирішив це розповісти.- з подивом я підняла свою ліву брову.

-Ні, я не кусатиму тебе. Я не розумію навіщо так робити якщо можна пити кров тварин тому ми живемо поблизу з лісом і я хотів би попросити тебе нікому не розповідати, а тобі я вирішив розповісти, тому що я тобі довіряю -пояснив вампір.

Я з полегшенням продовжила наш діалог пообіцявши не розповідати його таємницю, але чому він мені довіряє лише вперше зустрівши мене, я вирішила цього не запитувати.

-На жаль, мені час іти. Завтра у нову школу і потрібно підготуватись до цієї події. Я сподіваюсь ти мені проведеш там екскурсію.

-Так звісно, з радістю, а ти у якому класі?- запитав новий бруг

-Я закінчуватиму 10 клас.

-Який збіг я теж у цьому класі. Будемо разом навчатися.

-Так я рада. Ну тоді до завтра.

-Так до зустрічі!

Я прийшовши додому лягла на м'яке ліжко і розмірковувала чи варто мені мати у друзях... вампіра й досі не можу звикнути. Та вирішити не встигла...

Дорогі читачі, я дуже рада, що вам подобаються мої історії. Якщо вам не складно поставте зірочки та напишіть коментар. Мені приємно і я зможу зрозуміти, що потрібно змінювати, а що навпаки покращувати. Люблю вас😘😘😘😘😘.

 Щиро ваша Mary tempre.