Розділ 12

Через кілька повень у Сола та Перошторми з'явилися на світ кошенята. Їх імена й зовнішність відразу привернули увагу всього табору:

• Біляш — великий білий котик із майже чорними очима. Його великі вуха й пухнастий хвіст були такими виразними, що він здавався навіть більшим, ніж був насправді.

• Сірка — крихітна чорно-сіра киця. Її жовті очі яскраво контрастували з чорним хутром. Деякі пальці передніх лап і одна задня лапа були сірого кольору, а на хвості проглядалися сірі смуги.

• Мурчик — чорно-білий котик із жовтими очима. Його маленькі лапки й тихий муркіт, який він постійно випускав, привертали увагу всіх у таборі.

• Рижоня — руда киця з зеленими очима. Візерунки на її хутрі були незвичайними: світліший рудий на кінчику хвоста, темна пляма на одній задній лапі, а на спині виділялась велика темно-руда закарлючка. Її вуха прикрашали світло-помаранчеві китички, що робило її ще більш особливою.

Кошенята були міцними й здоровими. Найбільшим серед них виявився Біляш, який, попри свою статуру, завжди здавався лагідним і спокійним.

Дізнавшись, що з малими все добре, Нічозора відчула полегшення. Але новина про те, що Бистриця знову чекала кошенят, нагадала їй, як важливо бути готовими до будь-яких подій. Вона вирішила, що час повернутися до тренувань, і попрямувала до Північ.

— Північ, вставай! Ми з новаками йдемо тренуватися.

Мовила вона, штовхнувши подругу лапою Північ сонно потягнулась і кивнула, підіймаючись.

Нічозора, не гаючи часу, направилася до кубла новаків. Спочатку вона розбудила Бурелапа:

— Бурелапе, час вставати! Ми йдемо тренуватися.

Новак позіхнув, розплющуючи очі.

— Уже встаю... 

Пробурмотів він, потягуючись і виходячи надвір наступним був Клаптиколап. Нічозора легенько штовхнула його лапою:

— Прокидайся, малий, час тренувань.

Клаптиколап сонно потер око лапою:

— Що сталося?..

Заду почулося різке зауваження Півночі:

— Клаптиколапе, якщо ти не піднімешся зараз, я тобі хвоста надеру!

Новак аж підскочив, почувши ці слова, і буквально вилетів із кубла. Виходячи, він врізався в Бурелапа, який чекав зовні.

— Хвоста ти не надереш! 

211

Вигукнув Клаптиколап, підстрибуючи й роззираючись.

— Менше слів, більше діла. 

Суворо мовила Нічозора й повела групу до виходу з табору прийшовши до тренувальної галявини, Нічозора обвела всіх поглядом. Її голос прозвучав чітко:

— Сьогодні ми спробуємо щось нове. Північ, ти вже вчила Клаптиколапа прийому "Удар у живіт і півоберту"?

— Ще ні, не встигла. 

Відповіла Північ новачки зацікавлено переглянулися, а Бурелап не втримався й запитав:

— А як це робиться?

Нічозора потягнулась, ніби готуючи себе до пояснення, і почала:

— Це доволі просто. Спочатку потрібно присісти й обдумати свої дії. Потім рухайтеся повільно, звиваючись, як змія. Далі різко виверніться й вдарте задніми лапами в живіт ворога. І насамкінець — стрибніть назад на лапи, готові до продовження бою.

— У нашому випадку без кігтів. 

Додала Північ, дивлячись на новаків.

— Північ, допоможи мені показати їм.

Північ кивнула, й обидві кішки зайняли позиції. Новачки затамували подих, уважно спостерігаючи за їхнім кожним рухом. Нічозора показала прийом із грацією, притаманною лише досвідченим воїнам.

— А тепер ваша черга не поспішайте, головне точність і рівновага.

Промовила вона, кидаючи погляд на новаків

Бурелап і Клаптиколап почали пробувати рухи, знову й знову повторюючи елементи під наглядом Нічозори й Півночі. Їхні помилки виправляли, а кожен успіх заохочували схвальними словами.

Тренування тривало до полудня, і коли настав час повертатися до табору, новачки виглядали втомленими, але задоволеними.

212

Нічозора була виснажена після довгого тренування, але, замість того щоб піти з усіма в табір, вирішила залишитися полювати.

— Ви йдіть, я пополюю. 

Кинула вона, обтрушуючи шерсть, і коротко кивнула на Північ. Та, злегка стурбована, тільки зітхнула й попрямувала разом із новаками назад до табору.

Принюхавшись, Нічозора вловила знайомий запах кроля. Рухаючись тихо, мов тінь, вона невдовзі помітила здобич біля старого дерева. Кроль спокійно гриз корінець, не підозрюючи про небезпеку. Кішка припала до землі, повільно наближаючись, обережно переставляючи лапи, щоб не видавати себе шелестом листя чи тріском гілок. Її жовте око сфокусувалося на кролі, якого вона вже бачила своїм обідом.

Але щойно вона приготувалася до стрибка, тишу лісу розірвав різкий, пронизливий крик. Кроль, зляканий несподіваним шумом, стрімко зник у кущах, і Нічозора роздратовано прижала вуха.

Звівши голову в бік крику, вона побачила двох новаків — Верболапку і Морошколапку. Вони люто билися між собою, випустивши кігті. Кішки шипіли й гарчали, їхні рухи були швидкими, як блискавка. Кров уже з'явилася на їхніх боках і лапах. Жодного виховника поруч не було. Ситуація пахла лихом: якщо їх не зупинити, вони могли серйозно поранити одне одного.

Нічозора кинулася до них, різко розштовхуючи бійців. Вона зубами схопила Верболапку й відтягнула її убік, відштовхнувши лапою Морошколапку.

— Ви що тут учудили? чому ви б'єтеся з висунутими кігтями?

Верболапка проричала:

— Вона злякала мого дрозда й сказала, що я все одно його не впіймаю! 

Обурено крикнула Морошколапка, намагаючись піднятися.

— І це причина, щоб кидатися одне на одного з кігтями? глянь на себе, Морошколапко! У тебе вся лапа в крові! А Верболапка вся в ранах!

Гаркнула Нічозора, оглядаючи обох новаків Морошколапка опустила голову, але все ще сердито глянула на Верболапку.

— Усе, досить! Ідемо в табір! 

Скомандувала Нічозора вона підняла поранену Верболапку за загривок і понесла її, а Морошколапку підштовхувала хвостом. Вона кульгала, але крокувала мовчки, з винуватим виразом на мордочці.