Розділ 10

Піскошторма, незважаючи на свій стан і травми, не виказувала страху. В її очах було лише тихе хвилювання, яке вона спрямувала на свої зламані лапи вона мовчки розглядала їх, відчуваючи важкість ситуації, але не здаючи ні найменшої ознаки паніки.

Тим часом Тіньолапка швидко принесла мишу для Піскошторми, турбуючись про її стан. Вона акуратно поклала мишу поруч із Піскоштормою, спонукаючи її з'їсти щось для відновлення сил.

Піскошторма, ледь з'ївши мишу, повільно підняла голову, її рухи були важкими, але сповнені рішучості. Вона привстала, хоча біль від зламаних лап пробігав через усе її тіло. Її погляд залишався спокійним і зосередженим, ніби вона зібрала всю свою внутрішню силу, щоб не здатися перед болем. Навколишні коти спостерігали за нею з певною тривогою, але ніхто не насмілився підійти ближче.

Піскошторма похитнулася, але швидко лягла, знайшовши притулок між своїми лапами, намагаючись знову відчути безпеку. 

Вона згорнулася клубком, сховавши голову біля лап, як захисний жест, але її очі все ще залишалися відкритими, стежачи за кожним рухом навколо. Її думки були далекі від страху, вона більше хвилювалася про те, що буде далі, ніж про біль.

Вона нахилилася, беручи голову Піскошторми лапою,намагаючись привернути її увагу. Піскошторма, не бажаючи відповідати, відвела погляд убік, її очі відображали внутрішній біль і розгубленість. Нічозора, не отримавши відповіді, знову кинула її голову назад на землю, сподіваючись, що це спонукатиме її до дії.

Нічозора, спостерігаючи за Піскоштормою, помітила, що в її очах відбивається сміливість, незважаючи на тяжкість ситуації. Піскошторма, хоча й лежала безсила, все ще випромінювала впевненість, як справжній воїн.

— А чого мовчимо? невже немає що сказати?

Нічозора, відчуваючи свій контроль над ситуацією, різко кинула голову Піскошторми на землю. Від удару та болю Піскошторма не змогла стримати рик, який вийшов з її горла, відображаючи біль і гнів.

— О, ти ще жива? 

Насмішливо промовила Нічозора, спостерігаючи, як Піскошторма намагалася піднятися, але безуспішно. Її поранені лапи не давали їй сили, проте у її погляді все ще відбувалася рішучість.

167

Нічозора, відчуваючи, що її терпіння вичерпується, схопила Піскошторму за крак і жорстко кинула її із гнізда, викинувши в кут. Піскошторма ударилася головою об стіну, відчуваючи, як знову прокотився біль по всьому тілу. Вона приземлилася на підлогу, тремтячись від шоку, але швидко встала, труснувши головою, щоб прояснити розум.

— Я ж тобі потрібна живою, то навіщо мене добивати?

Сказала Піскошторма, зібравшися з силами і дивлячись прямо в очі Нічозорі Нічозора, з ненавистю в очах, підступила ближче до Піскошторму, її голос став холодним і жорстоким:

— Я тут провідниця. Хочеш прожити більше ніж один день? Не біси мене!

Піскошторма, не злякавшись, зупинила свій погляд на Нічозорійі вперто відповіла:

— Краще вже померти, ніж бути тут.

Нічозора, стоячи над Піскоштормою, зловтішно промовила:

— А твою смерть можна влаштувати.

Її голос лунав холодно і безжально, і в ньому відчувалася справжня загроза. Піскошторма, хоч і поранена, підняла голову і зустріла погляд Нічозори, її очі спалахнули рішучістю.

— Спробуй. 

Відповіла вона, знову демонструючи свою відвагу, хоч і в знесиленому стані Нічозора всміхнулася, неначе цю відвагу можна було розцінити як виклик. Вона підступила ще ближче, різко взяла Піскошторму за шию,стискаючи з усієї сили. Коли кров почала витікати, Нічозора, раптом відчувши, що перейшла межу, кинула її назад у гніздо.

Виходячи з кубла, вона глянула на Тінь і, з виразом рішучості, сказала:

— Нехай живе.

Тінь, здивована цим рішенням, не могла повірити, що Нічозора, яка тільки що завдала шкоди, вирішила залишити Піскошторму в живих.

168

Піскошторма лежала на гнізді, ледве стримуючи біль від зламаних давно передніх лап. Її тіло знемагало, але думки про капітуляцію здавалися чужими. Вона спостерігала, як Тінь стоїть неподалік, спокійна і холодна, її погляд був відстороненим.

— Тінь, ти бачила, що сталося. Чому ти досі поруч із Нічозорою? Чому дозволяєш їй робити це?

Тінь, не відводячи очей, мовчки слухала. Її обличчя було спокійне, але погляд став гострішим. Нарешті вона повільно відповіла:

— Ти краще слухай Нічозору, інакше вона зламає тобі шию і тоді вже ніяких шансів не буде.

Сказала вона тихо, але з відчутною загрозою в голос Піскошторма, попри свої страждання, лише презирливо скривилася:

— І ти думаєш, що така доля краще? бути рабом чи зломленою іграшкою? Мені краще вже померти.

Тінь на мить затримала погляд на Піскоштормі. В її очах блиснув сумнів, але вона швидко опанувала себе. Холод повернувся в її голос:

— Ти не розумієш тут тільки одна провідниця — Нічозора. І ніхто не може стати проти неї ти хочеш померти? Вона легко може це влаштувати.

Піскошторма зітхнула, відчуваючи, як напруга між ними зростає. Але навіть у знесиленому стані її дух залишався незламним. Вона вперто продовжувала:

— Якщо вона така сильна, чому не вбила мене відразу? ти сама це бачила вона боїться бо в глибині душі знає, що я не зламаюсь.

Її очі блиснули рішучістю, і вона змусила себе зустріти погляд Тіні Тінь на мить замовкла. Її погляд потемнів, але вона не дозволила собі втратити контроль відвертаючись, вона коротко кинула через плече:

— Краще сиди тихо і лишній раз рот не відкривай 

І, не дочекавшись відповіді, Тінь вийшла з гнізда. Піскошторма, залишившись сама, лише скривилася від болю, але її серце билося з новою рішучістю. Вона знала: незважаючи на все, Тінь мала сумніви. І це був перший маленький крок до можливого повороту подій.

Тепер їй треба було думати, як вижити і скористатися цією слабкістю.

169

Нічозора сиділа на високому виступі, на її тілі були примотані трави до ран, які все ще боліли після недавнього бою. Вона глибоко задумалася. Рішення піти до Вогнезора було ризикованим, але вона вирішила, що краще загине сама, ніж наражатиме на небезпеку товаришів. Поставивши Луну тимчасово головною, Нічозора твердо вирушила до Громових земель.