Розділ 9

Нічозора підвелася, стримуючи емоції, і спокійно сказала:

— Поклич до мене Луну і Тіньолапку.

Тінь кивнув і, без зайвих слів, вийшов з кубла, залишивши Нічозору на самоті. Поки вона чекала, її рухи стали автоматичними: вона почала вилизувати свою шерсть, намагаючись заспокоїтись і зібратися з думками. Вона знала, що попереду важлива розмова.

Трохи згодом вона почула кроки Луни, а за нею з'явилася Тіньолапка. Проте Нічозора не зупинила свого заняття, продовжуючи вимивати шерсть. Не піднімаючи погляду, вона лише сказала:

Нічозора, не припиняючи вилизувати свою шерсть, спокійно промовила:

— Луно, мені треба поговорити з вами по черзі. Спершу з Тіньолапкою наодинці. Вийди, будь ласка.

Луна на мить здивовано поглянула на Нічозору, але кивнула і мовчки вийшла з кубла, залишаючи Тіньолапку та її наставницю на самоті. Тіньолапка завмерла на місці, трохи напружено очікуючи подальших слів від Нічозори.

Тіньолапка трохи нервово поглядала на Луну, яка відходила, ніби намагаючись знайти в її реакції підказку, як поводитися далі.

— Тіньолапко ти хочеш стати медикішкою?

Спокійно, але серйозно промовила Нічозора, зупинивши вилизування своєї шерсті.

Тіньолапка мовчки кивнула, відчуваючи, як напруга всередині зростає. Її хвилювали майбутні питання.

— А як ти зрозуміла, що хочеш бути нею? 

Продовжила Нічозора, її голос став твердішим.

— Ну... мені подобається лікувати котів і вчити трави 

Несміливо відповіла Тіньолапка, опускаючи погляд. Нічозора повернула голову і подивилася на Тіньолапку так серйозно, що молоденька кішка вздрогнула. У цей момент вона остаточно зрозуміла що її Провідниця не жартує, і відповідальність цього вибору тяжіла на Тіньолапці ще сильніше. Вона раніше не усвідомлювала, наскільки серйозним був цей шлях. Від цього залежали не тільки її власні рішення, але й життя її товаришів по клану. 

141

Тіньолапка зрозуміла, що цей вибір змінить усе і відповідальність цього вибору тяжіла на ній ще сильніше.

— Можна я подумаю? 

Нарешті запитала Тіньолапка, намагаючись виграти трохи часу Нічозора кивнула, даючи їй можливість обміркувати це рішення.

— Поклич Луну. 

Спокійно наказала вона, даючи зрозуміти, що розмова завершена Тіньолапка кивнула, вийшла з кубла і тихо промовила до Луни:

— Іди туди, твоя черга.

Луна підійшла ближче, уважно вдивляючись у Тіньолапку.

— Все добре? 

Запитала вона, трохи занепокоєно Тіньолапка злегка знизала плечима, відчуваючи змішані емоції.

— Не дуже... вона була дуже серйозна, як ніколи раніше. 

Відповіла Тіньолапка, а її голос був тихим і задумливим.

142

Луна притиснула вуха до голови,відчуваючи хвилювання, і тихо зайшла до кубла. Нічозора сиділа боком до виходу, але коли Луна увійшла, Провідниця повернула голову до неї. Хоч Луна була грізною воїтелькою, зараз вона відчула легкий страх, побачивши її такою серйозною. Останній раз вона бачила цей погляд у битві з лисицями.

Луна сіла навпроти, напружено очікуючи, що скаже її провідниця. Нічозора не гаяла часу.

— Луна, твоя новачка хоче стати медикішкою. 

Спокійно, але твердо промовила Нічозора Луна трохи здивувалася, але стримано відповіла:

— Ем, ні. Не знала про це...

Нічозора нахилила голову, її погляд був уважним.

— То ти не проти? 

Прямо запитала вона Луна на мить задумалася, а потім обережно відповіла:

— Якщо це її вибір і ти не проти то я не маю нічого проти.

Нічозора кивнула, ніби очікувала такої відповіді, але її погляд все ще залишався серйозним.

— Добре, тоді нехай вона обміркує своє рішення. Але ти, як її наставниця, повинна бути готовою підтримати її, незалежно від того, який шлях вона обере.

Луна знову кивнула

143

Луна вийшла з кубла, а за нею тихо вийшла Нічозора. Вона впевнено підійшла до високого каменя й, спритно піднявшись, сіла на його вершині. Її погляд був спрямований у далечінь, але було видно, що думками вона глибоко занурена в свої турбот

Тінь, яка стояла неподалік, уважно спостерігала за Нічозорою. Її погляд затримався на серйозному обличчі провідниці, і вона мимоволі почала згадувати, якою була Нічозора, коли вони залишалися наодинці. Тоді Нічозора здавалася іншою — більш відкритою, навіть вразливою. Але зараз, сидячи на високому камені, Нічозора знову набула того суворого й непохитного вигляду грізної воєводи, якою її знали всі.

Тінь відчувала, як різниця між цими двома її обличчями робила Нічозору ще більш загадковою і водночас сильною.

Тінь помітила, як зіниці Нічозори раптово розширилися, а її дихання стало швидким і переривчастим. Це тривало всього кілька секунд, але цей момент не залишився непоміченим. Тінь напружено спостерігала за своєю Провідницею, відчуваючи, що щось тривожне проноситься через її думки.

Проте всього через п'ять секунд Нічозора  труснула головою, ніби намагаючись прогнати тривожні думки. Її погляд знову став серйозним і спокійним, а дихання вирівнялося. Вона швидко повернула собі контроль, знову стаючи тією сильною і непохитною лідеркою, якою її знали всі. Тінь уважно спостерігала за нею, усвідомлюючи, що навіть найсильніші мають свої миті вразливості, але не дозволяють їм керувати собою.

144

Нічозора досі сиділа на камені, занурена в свої думки. Декілька хвилин тому її настигло пророчество від Тигрозора, і слова цього старого воїна не давали їй спокою:

"Сіросмугастий з блакитними очима,

Худий до кісток, на чепі прив'язаний,

Знайдіть його, щоб приєднатися до вас,

І разом ви подолаєте темряву."

Ці рядки звучали в її голові, як поклик до дії. Нічозора відчула, що це пророчество має важливе значення, і, можливо, саме зараз її клан потребує її лідерства більше, ніж будь-коли раніше.

Вона знала, що повинна зібрати своїх котів і вирушити на пошуки Сіросмугастого. Його доля могла стати ключем до їхньої перемоги над темрявою, що насувалася.