Розділ 5

— Добре, я хочу, щоб це було важливо для них, щоб вони пам’ятали цей день.

Тінь всміхнулась і мяко сказала:

— Вони його запам’ятають, і ти зможеш бути горда, спостерігаючи за їхнім ростом.

Нічозора усміхнулася, відчуваючи, як впевненість повільно повертається до неї. Разом з Тінню вони мріяли про світле майбутнє для кошенят, яке обіцяло бути сповненим нових можливостей і пригод.

— Але я не думаю, що це станеться найближчим часом, судячи з того, як я зараз виглядаю.

Зітхнула Нічозора, поглянувши на свої пошкоджені лапи біль все ще відчувався, і вона розуміла, що потребує більше часу для відновлення.

Тінь обережно підняла голову, її очі сповнені співчуття.

— Зараз важливо, щоб ти піклувалася про себе,  твоє здоров’я і відновлення мають бути на першому місці посвячення можна провести, коли ти відчуєш, що готова.

— Я знаю, але... я хочу бути сильною для них. не можу дозволити, щоб вони бачити мене слабкою.

— Слабкість — це не те, чим ти думаєш. Важливо визнати, коли ти потребуєш допомоги, твої коти бачать, як ти борешся вони вже вчаться від тебе.

Нічозора кивнула, відчуваючи тепло від слів Тіні, але все ще не могла повністю звільнитися від тривоги.

— Можливо, я просто повинна дати собі час, і навчити їх, як важливо цінувати свою силу та слабкості.

Тінь кивнула і сказала:

— Саме так, дай собі час, і коли ти будеш готова, ти станеш тією чудовою мамою, якою завжди була. І я буду поруч, щоб підтримати тебе в цьому.

Нічозора відчула, як її серце наповнюється надією. Вона знала, що шлях попереду ще довгий, але з підтримкою Тіні і любов’ю своїх кошенят вона може впоратися з усім.

81

Тінь взяла пір’їнку на себе, обережно тримаючи її в зубах. Вона знала, що її підтримка потрібна Нічозорі зараз більше ніж будь-коли. Сол, поки що, управляв кланом, намагаючись зберегти порядок у таборі, але його думки постійно поверталися до Нічозори. Він розумів, що потрібно дати їй час, але разом з тим не міг не хвилюватися.

— Давай, Нічозора, повільно. Твої лапи не заживуть миттєво, але я буду поруч, щоб допомогти тобі.

Нічозора важко зітхнула, спробувавши зосередитися. Біль у лапах був нестерпним, і їй здавалося, що кожен рух приносить нові муки. Вона розуміла, що тепер повинна вчитися ходити заново, але це було важко прийняти.

— Це наче заново вчитися ходити, можливо я, що ніколи не зможу повернутися до попереднього.

Тінь підійшла до неї і сказала:

— Ти зможеш, ти сильна, і я буду поруч, поки ти не зможеш впевнено стояти на лапах.

Впевнено запевнила її Тінь, допомагаючи Нічозорі підвестися. 

Нічозора спробувала піднятися, відчуваючи, як втома огортає її, але з підтримкою Тіні вона змогла зробити кілька обережних кроків. Біль був нестерпним, але кожен крок давав їй надію.

— Я буду працювати над цим, я не хочу залишатися слабкою.

 Сказала Нічозора, хоч і важко дихаючи Тінь кивнула, підтримуючи її впевненість.

— Це шлях до відновлення, і він займе час. Але разом ми зможемо це подолати.

Хоча Нічозора ще не могла повністю встояти на лапах, її рішучість і підтримка Тіні давали їй сили рухатися вперед. Вона знала, що з часом зможе знову стати тією сильною матір’ю, якою завжди була для своїх котів, і що їхнє щасливе майбутнє ще попереду.

82

— Коли я стою, лапи болять так, ніби їх хтось гризе, але я трохи можу стояти, це хоч щось. 

Додала вона, відчуваючи легке полегшення від того, що все ж таки здатна піднятися.

Тінь кивнула, розуміючи її переживання.

— Це тільки початок, Нічозора. Кожен крок — це перемога. Ти не одна, я завжди поруч. 

Заспокоїла її Тінь, підтримуючи її, поки Нічозора намагалася втриматися на лапах.

Нічозора ще раз глянула на своїх малюків, відчуваючи, як їхня присутність додає їй сил. Вона знала, що повинна бути сильною не лише для себе, а й для них. Біль у лапах був страшним, але любов до кошенят підштовхувала її продовжувати боротися.

— Я не можу дозволити собі зламатися, вони потребують мене.

Тінь кивнула і сказала:

— І ти їм потрібна, ти — їхня сила. Не забувай про це.

З цими словами Нічозора знову спробувала зробити кілька кроків, зосереджуючи всю свою волю на кожному русі. Вона знала, що ще попереду багато труднощів, але кожен маленький успіх підштовхував її до нових висот.

83

Нічозора зосередилася, зробивши кілька обережних кроків. На її здивування, вона відчула, що може трохи пройтися без болю. Це було дивовижне відчуття — відчути землю під лапами, не відчуваючи при цьому різкої стріляючої болі.

— Дивись, я йду! 

Вигукнула вона, злегка усміхаючись. Тінь радісно закинула голову але радість швидко змінилася в стомленість. Після кількох кроків Нічозора відчула, як її сили покидають. Втомлено вона зупинилася, тяжко зітхнувши.

— Я, здається, не можу більше. 

Промовила вона, піддаючись бажанню лягти. Вона втомлено опустилася на землю, відчуваючи, як її лапи втомлено тремтять.

— Нічозора, ти вже досягла великого прогресу, ти вчишся знову ходити. Це важливо, і ти не повинна засмучуватися через те, що втомилася

Сказала Тінь, підходячи ближче Нічозора лягла і сказала:

— Так, але мені здається, що я можу зробити більше.

Тінь обережно поклала лапу на її спину, намагаючись підбадьорити її:

— Не поспішай. Все прийде в свій час. Ти на правильному шляху, і я тут, щоб допомогти тобі.

Нічозора закрила очі, відчуваючи, як сили повільно повертаються до неї. Хоча вона була втомлена, тепер у неї з’явилася нова надія. Вона знала, що зможе знову стати на лапи, і цього разу — без болю.

84

Пірїнка прокинулася від м'якого тепла, що йшло від її братів, і, побачивши Нічозору, миттєво зацікавилася. Мати лежала на землі, її лапи були обгорнуті в затишному гнізді, але її обличчя виглядало втомленим і пораненим — не вистачало половини вуха, а шкіра на морді була в подряпинах. Нічозора виглядала незвично, але в її очах ще жила любов і тепло.