Глава 6

Чесно кажучи, я не знаю, як так вийшло, що я проспала майже добу. Я не прокинулась ні для вечері, ні для більш близького знайомства з матір’ю Дмитра, яку я й досі не знаю як звуть. 

Але полуденне сонце, яке пробивається крізь закриті ролети, чітко сигналізує про те, що за вікном вже давно не ранок. Тільки потягнувшись, я розумію наскільки затекло моє тіло. Давно я собі вже не дозволяла такого лінивого проведення ранку. 

Я тягнуся за телефоном, який бачу біля ліжка, розблоковуюю його та помічаю, що він на беззвучному режимі. Я не пам’ятаю, щоб вмикала його, але, здається,  що в лікарні, ігноруючи ту незліченну кількість дзвінків від Ангеліни, у мене була така думка.

Прогортую десятки повідомлень від тієї ж сестри, у яких вона просить скинути їй половину від вартості квитків на батьківський ювілей, і натомість заходжу у діалог з матір’ю та пишу їй всього два коротких речення: “Зі мною все добре. Відпочиваю.”, хоча вона мене про це не просить. 

Я не відразу помічаю,  що двері  у кімнату привідчиняються і всередину заходить Дмитро. 

— Привіт, соня, що прокинулась уже? — я киваю, але судячи з того,  що я вже трохи активнічала,  питання є дещо недоречним.

— Угу, — не відриваючись від телефону, промовляю я. У моїй голові сотні думок, одна випереджає іншу, але жодної адекватної не було… До цього моменту. 

— Стривай, а де ти спав? — опускаючи руки на ковдру, питаю у чоловіка, який спрагло п’є воду, наче це остання пляшка мінералки у його житті. 

— Тут, — каже він. 

— Де тут? — я вказую рукою на місце поруч зі мною, на ліжку, яке вже було холодним. — На ліжку? Поруч?

— Це моя кімната, Кияночко, що тебе бентежить? Те, що я ночував у власній кімнаті? — посміхається він.

— Те, що ти спав біля мене! 

Так, зізнаюся,  це звучить трохи істерично. Але у свій захист хочу сказати, що обурення, яке мене переповнює, не дає мені контролювати рівень мого голосу.

— Та я тебе й пальцем не чіпав, ненормальна! Можеш общупати себе: ти ціла і неушкоджена. 

— Послухай, — починаю я, але натикаюся на абсолюно хлопчачу, таку, знаєте, бешкетну посмішку. —  Домовленості — домовленостями, але…

—  Не кіпішуй, я на кріслі спав, — махає рукою кудись позаду себе чоловік, і я заглядаю туди. 

Дійсно, там стоїть невелике крісло,  але щоб там спати — треба себе капітально не любити. А він на людину, яка жертвувати своїм комфортом заради когось, не схожий. І тому це логічно, що у моїй голові, закрадаються сумніви. 

— Та ну!

— Господи, за що ж мені так з жінками не щастить? — бідкається Дмитро, закидуючи голову догори, ніби й справді з Ним спілкується. — Я не можу зрозуміти, Кияночко, ти хотіла, щоб я з тобою спав, чи ні?

— Ні,  — промовляю я, і чоловік киває.

— Ну і добре, ходімо, бо тебе скоро вітром зноситиме, ти ж не їла нічого від вчорашнього обіду.

Я б від їжі не відмовилася, або якщо вже бути чесною, то я б кабана якогось з’їла би. Мій шлунок мене у цьому підтримує, бо як тільки я починаю думати про щось смачне — він буркоче.

Тому я йду слідом за чоловіком, паралельно відмічаючи,  що перед тим, як поїсти,  мені варто було б привести себе до ладу: вмитися,  почистити зуби і прийняти душ. Тому обережно цікавлюся у Дмитра.

— Слухай, а де у вас ванна кімната? Мені б вмитися не завадило…

Діма спочатку замислюється, хоча я ніби нічого надскладного не питала, а потім розвертається, йде у кімнату, та зі словами “Точно, як я міг забути?” дістає звідти свій халат. 

— Перші двері направо,  двері зачиняються, тому можеш бути спокійною.

— Твоя мама полюбляє вриватися, що ти так попереджаєш? — цікавлюся я, хитро дивлячись на чоловіка. 

Насправді це все маленькі перевірки для того, щоб зрозуміти, наскільки він мамчин. Але Діма навіть бровою не веде, тільки складає руки на грудях і киває мені у бік тієї самої ванної, яку я шукала. 

— У неї своя ванна кімната, їй немає потреби йти у мою.

— Ого, то ви багато живете,— присвистую я, і відразу ж морщусь, бо цей звук для мого ж слуху виявляється трохи гучним. 

— Йди вже, бойлер був давно увімкнений, тож може так пощастити, що гарячої води не буде.

Двері ванної кімнати зачиняються, відсікаючи мене від іронічного погляду Дмитра. Я притуляюся спиною до прохолодної поверхні й нарешті видихаю. Я не знаю, що зі мною робить це чудодійне буковинське повітря, але я ловлю себе на думці, що тут я поводжусь зовсім по іншому. Немає тієї зібраної Ілони, яка контролює кожен свій подих та кожне слово, яке вилітає з її роту. За ці три дні, я сама відкриваюся для себе з нового боку. 

Ванна кімната виглядає простенько, але досить акуратно. І я мимоволі підмічаю, що тут дійсно немає жодних жіночих штучок, тільки чорні “мужицькі” гелі для душу,  чи правильніше назвати цей засіб “мило 3в1”, умивалка, гель та шампунь. Крутячи-вертячи цю баночку я ніяк збагнути не можу, як, користуючись одним лише милом, цей чоловік примудряється виглядати так красиво. А те, що він таким був — доведений мною факт.