Глава XVIII. Вогонь і Кремній

Вулканічний масив зустрів загін Торо дощем із гарячого попелу та шквальним вогнем плазмових батарей. Повітря гуділо від перегрітих розрядів, коли бронетрак пробив зовнішній периметр Вузла №5.

— Тримайте правий фланг! — ревів Торо, прикриваючи Пірата своїм масивним ростовим щитом. Енергетичні згустки з шипінням врізалися в броню, залишаючи розпечені кратери.

Грім і Крук засіли за гусеницями машини, поливаючи свинцем наступаючі хвилі важких дронів-павуків. Земля дрижала від вулканічних поштовхів та вибухів.

У самому центрі цього пекла, притулившись до відкритого комутаційного щита Древніх, стояв Пірат. Його очі були заплющені, а з носа тонкою цівкою текла кров — нейронний імплант працював на межі розплавлення.

— Давай, лисий, бо нас тут зараз перетворять на шлак! — крикнув Грім, міняючи розпечений ствол кулемета.

— Я в системі охолодження! — прохрипів Пірат, не розплющуючи очей. Його пальці літали по голографічних кільцях. — Перенаправляю геотермальний потік. Щойно Флекс дасть імпульс активації, я замкну його на Ядро. Десь там дівчата мають бути готові!

Тим часом за тисячі кілометрів звідти, у льодяній тиші підземного колектора, багі з розгону врізався в масивні гермодвері з чорного полімеру. Далі дороги для машини не було.

Флекс вискочила з-за керма, миттєво підключаючи свій дешифратор до панелі управління стулками. Світло тут було мертвенно-синім, а повітря пахло озоном і стерильним кремнієм.

— У нас гості, — холодно констатувала Стрілка. Вона впала на коліно, впираючи сошки гвинтівки в капот багі.

З глибини тунелю, звідки вони щойно приїхали, безшумно наближалися три силуети — Преторіанці Ядра. Це були вже не просто машини, а гротескні гібриди синтетичних м’язів і титанового ендоскелета, створені виключно для вбивства в закритих просторах.

Стрілка натиснула на гачок. Бронебійна куля з оглушливим гуркотом пробила грудну клітку першого Преторіанця, але той лише похитнувся й кинувся вперед із неймовірною швидкістю.

У цей момент з даху багі злетіла срібляста блискавка. Кіт приземлився прямо на голову монстра. Його бритвено-гострі кігті з металевим скреготом вп’ялися в синтетичні м’язи шиї, розпорюючи їх до самого хребта. Преторіанець спробував скинути хижака, але хвіст кота блискавично зігнувся — жало з хрускотом пробило потиличний порт гібрида. Концентрований нейротоксин миттєво випалив органічні процесори тварюки, перетворивши її на безвладну купу металу і плоті.

Стрілка тим часом двома точними пострілами знесла оптичні сенсори іншим двом, добивши їх впритул із пістолета, коли ті засліплено вдарилися об стіну тунелю.

— Готово! — крикнула Флекс. Чорні стулки перед ними з важким гулом розійшлися в боки.

Перед ними відкрилася колосальна шахта, у центрі якої, оповите кільцями світловодів, висіло Ядро Мережі. Воно пульсувало крижаним світлом, наче живе цифрове серце.

Таймер на їхніх планшетах показував 00:03:45.

Флекс активувала зв’язок, її голос пробивався крізь радіоперешкоди й кілометри породи: — Пірате, Торо! Ми в центрі. Я підключаюся до консолі.

— Прийнято, — прохрипів крізь перешкоди голос Пірата, під супровід вибухів на фоні. — Генератори на зводі. Пастки розставлені. Давай команду, і ми підсмажимо цю консервну банку!

Стрілка стала спиною до Флекс, водячи стволом по темних кутках залу. Кіт Сі граційно сплигнув на консоль поруч із дівчиною, змиваючи з кігтів залишки синтетичної крові.

— Починай, Флекс, — тихо мовила Стрілка. — Закінчимо це.

Пірат раптом припинив набирати команди на своїй голографічній консолі. Сині відблиски екрана висвітлювали його втомлене, заплямоване кіптявою обличчя. Вибухи знадвору на мить здалися приглушеними.

— Я приховав одну деталь, — Пірат відклав консоль і з нехарактерною для нього серйозністю подивився на Торо, який ледь тримав щит під натиском плазмового вогню. — Коли ми знищимо Ядро, ЕМІ-удар розійдеться не лише по підземних лабораторіях. Він вдарить по всій планеті. Вся електроніка на Землі вийде з ладу. Бази даних, медичні капсули, навіть мій імплант — усе згорить.

Торо зціпив зуби, стримуючи черговий удар у щит, від якого у нього похрускували кістки: — А купол?..

 

— Купол протримається на залишковій геотермальній енергії ще сотню років, — Пірат витер кров із-під носа. — За цей час озоновий шар повністю відновиться, а радіаційний фон впаде. Але ми втратимо майже всі файли з даними Древніх. Людству доведеться починати все з нуля. З каміння та палиць.

Велетень навіть не обернувся. Він міцніше вперся ногами у вулканічний ґрунт і, перекрикуючи гуркіт бою, гаркнув: — Ну то закінчуй вже! Краще вільними з камінням, ніж у клітці із залізом!

Пірат криво, ледь помітно посміхнувся, і в його очах знову спалахнув той самий знайомий шалапутний вогник. — Як скажеш, бос, — він знову поклав руки на консоль і активував мікрофон загального каналу зв’язку. — Флекс! Ми готові! Пускай іскру!

У глибокому підземному залі Ядра Флекс чула кожне слово через свій комунікатор. Її пальці зависли над головною консоллю Мережі.

Стрілка, яка тримала під прицілом темні коридори, коротко озирнулася: — Чула Пірата? Ця залізяка в твоїй голові теж згорить. Тобі буде боляче, «Об’єкт».

— Я знаю, — тихо відповіла Флекс. Сі м’яко торкнувся головою її руки, ніби прощаючись із її електронною частиною. — Але це того варте.

Дівчина з силою опустила долоню на сенсорну панель і пустила через свій нейронний модуль фінальний рут-код.

— Активація випромінювача Вузла №5. Авторизацію підтверджено, — механічний голос Мережі востаннє луною прокотився шахтою.

Тієї ж секунди центральний чорний октаедр спалахнув сліпучим білим світлом. Колосальний імпульс енергії рвонув по вгору, до поверхні.

Пірат, відчувши стрибок напруги, вдарив по клавішах: — Ловлю! Перемикаю на контур охолодження... ЗАРАЗ!

Вулканічний масив здригнувся. Енергія активації, яка мала піти в небо, розвернулася на 180 градусів і з жахливою силою вдарила просто в серце Мережі.