Глава XV. Щит над Кряжем

Важкі броньовані двері центрального залу Вузла №4 з гуркотом розійшлися в боки. Усередині «Залізного Кряжу» повітря було крижаним і прозорим, мов скло. У самому центрі гірського підземелля ширяв велетенський октаедр із чорного матеріалу, покритий лабіринтами світлодіодних жилок, що пульсували синім.

— Це і є четвертий випромінювач, — мовила Флекс, її голос ехом розходився під високим камінним склепінням.

Стрілка, Грім та Крук зайняли периметр, тримаючи під прицілом виходи. Незважаючи на те, що Центуріони ззовні вже не становили загрози, бійці не втрачали пильності. Сі вибіг на піднесений місток і нерухомо завмер, вигнувши хвіст із небезпечним жалом — його сенсори сканували глибокі гірські шахти.

Флекс підійшла до центральної консолі Древніх. Її модуль на скроні спалахнув на повну потужність. Коли дівчина поклала долоню на холодну панель, чорний октаедр здригнувся, і з його граней убік стелі вирвався сліпучий вертикальний промінь енергії.

Він пробив гірську породу наскрізь і пішов прямо в іоносферу. По всьому комплексу прокотилася потужна вібраційна хвиля. На голографічних дисплеях Флекс цифри активності планетарної системи миттєво оновилися: Захисний щит активний на 80%.

— Працює... — прошепотіла Флекс, опускаючись на коліно від нейронного виснаження.

Торо вмить опинився поруч і підхопив її за плече, не давши впасти на кам’яну підлогу. — Ти як?

— Нормально, — дівчина важко видихнула, усміхнувшись крізь силу. — Чотири з п’яти. Більша частина континенту тепер захищена від просторових розломів та біологічних аномалій. Мережа взяла під контроль оборонні системи трьох регіонів.

Стрілка опустила гвинтівку й підійшла до них. Вона мовчки витягла з кишені термос і протягнула Флекс гарячий напій. — Пий, «Об’єкт». Тобі ще знадобляться сили. Ми зробили лише 80% роботи.

Флекс прийняла термос із вдячним кивком. На голографічній карті, що висіла над консоллю, залишилася лише одна червона пляма — Центральний вулканічний масив.

— Вузол №5... «Серце Землі», — мовив Торо, вдивляючись у червоний маркер. — Останній випромінювач.

— Саме так, — відповіла дівчина, витираючи чоло. — Це найдавніший і найпотужніший вузол Мережі. Він лежить у самому центрі тектонічної аномалії. Якщо ми активуємо його, планетарний щит замкнеться повністю на 100%. Але...

— Але що? — прижмурилася Стрілка.

— Мережа втратила зв’язок із «Серцем Землі» ще під час Першого Зламу, — тихо відповіла Флекс. — Там немає стандартного іскина. Там панує первинний код або те, у що він перетворився за століття ізоляції. Нам доведеться прориватися крізь зону суцільного просторового хаосу.

Грім із Круком перезирнулися й перезарядили зброю.
— Нам не звикати до хаосу, — хмикнув Грім. — Аби боєкомплекту вистачило.

Торо повернувся до загону: — Відпочинок п’ятнадцять хвилин, перевірка спорядження — і вертаємося до бронетрака. Нас чекає останній похід. До «Серця Землі».

Перенастроєні Автоматони-Центуріони встали на варту периметра, перетворивши Вузол №4 на неприступну фортецю. Але попереду чекав останній, найважчий крок — Вузол №5, «Серце Землі».

І перш ніж вирушати туди, загін мав повернутися до Звягеля: перезарядити зброю, оновити боєкомплект і дізнатися стан Пірата.

Зворотний шлях крізь засніжений перевал та підземний тунель пройшов у незвичній тиші. Тільки тепер це була не отруйна мовчанка недовіри, а важка тиша втоми людей, які разом пройшли крізь пекло.

Бронетрак із брязкотом підвісів закотився в завантажувальний док Звягеля. Коли масивні сталеві гермозатвори бункера з повільним сичанням зачинилися, відрізаючи зовнішній світ, у кабіні нарешті вибухнув важкий глухий видих. Загін повернувся.

Зовні на них чекало пів сотні людей. Повітря в ангарі вибухнуло вигуками, коли на голографічному табло оборонного контуру Звягеля зеленим спалахнула нова позначка: «Планетарний щит: 80%».