Глава XIII. Серце Ока та кривавий коридор

Гермозатвор шлюзового відсіку зачинився із важким металевим скреготом. Вода з гуркотом викачувалася з камери, відкриваючи перехід до внутрішніх ярусів Вузла №3. Повітря всередині було важким, насиченим озоном, сирістю та задушливим тваринним смородом.

Загін ступив у головний атріум «Ока Безодні». Усередині вежа нагадувала величезний перевернутий собор із чорного затопленого каменю, крізь стіни якого проступали жили блакитних волокон Мережі. У центрі залу над круглою платформою ширяв масивний кристал — Ядро Вузла №3, що повільно оберталося в магнітному полі.

— Вражає, — стишено мовив один із бійців підкріплення, озираючись на колосальні склепіння.
— Менше захоплення, більше пильності! — відрізала Стрілка, тримаючи гвинтівку напоготові. — Навіть якщо Мережа зняла охорону, це місце побудоване не для людей.

І вона виявилася права. Усередині комплексу роками панували глибоководні кроулери — мутовані океанічні потвори з роговими панцирами та гнучкими, мов батоги, щупальцями. Вимкнення роботів оборони Мережі дало їм повну свободу.

З висічених у камені вентиляційних колодязів на стелі долунало хрипке сичання. На стіни з вологим клацанням вискочили десятки потвор, оточуючи загін.
— Контакт! Спереду і згори! — закричала Стрілка, першою випустивши розривну кулю, яка рознесла череп найближчому кроулеру.

Бійці підкріплення встали в оборонне коло, розриваючи темряву спалахами автоматних черг. Торо ступив уперед, його імпульсний карбін працював без зупину, збиваючи потвор прямо в повітрі. Кіт Сі сріблястою блискавкою проносився під ногами мутантів — його хвіст із жалом точно вражав незахищені суглоби істот, паралізуючи їх отрутою.

— Флекс, до консолі! Ми втримаємо їх! — прогримів Торо, прикладом відбиваючи тушу тварюки з гострими клешнями.

Флекс підбігла до центрального термінала. Її модуль на скроні спалахнув синім, а пальці гарячково замиготіли над сенсорною панеллю. Стрілка встала поруч із нею, прикриваючи дівчину від кроулерів, що падали прямо зі склепіння.

— Ідентифікація пройдена, — пролунав рівний голос Мережі. — Синхронізація Вузла №3 розпочата.

Кристал випустив потужний промінь світла прямо вгору. По залу розійшлася енергетична хвиля, яка пригнічувала нервову систему біологічних аномалій. Кроулери з вереском почали відступати назад у темряву печер.

Монітори спалахнули: Захисний щит активний на 60%.
— Океанічну аномалію стабілізовано! — вигукнула Флекс, перенаправляючи енергію на древній технічний тунель. — Відкриваю підземний прохід!

Глибоко під їхніми ногами пролунав важкий гул. Стіни зали здригнулися, і в дальньому кінці атріуму розійшлися велетенські плити. За ними відкрився тунель із рейками, що вів у глиб гірського масиву.

— Шлях на «Залізний Кряж» відкритий! — мовила Флекс, витираючи піт з чола.

Стрілка опустила гарячий ствол гвинтівки, подивившись на вбитого біля її ніг мутанта, а потім на Флекс. — Працюєш швидко, «Об’єкт», — мовила вона вже без колишньої отрути. — Перезаряджаємося й вантажимо бронетрак. На «Залізному Кряжі» нас навряд чи чекає теплий прийом.

Торо кивнув, підкликаючи кота: — Вперед. Третій вузол наш.

Тяжкий рев турбін бронетрака підземним тунелем глушився товстими броньованими плитами машини. Броневик впевнено котився древніми рейками, вихоплюючи потужними прожекторами з темряви безкінечні прольоти, вкриті іржею та білими наростами солі.

У десантному відсіку панував напівморок, розбавлений лише тьмяним червоним світлом аварійної підсвітки. Торо виснажено дрімав у кабіні водія, тримаючи руку на автопілоті, а Флекс у дальньому кутку перевіряла логи дешифратора, розклавши голографічні карти. Кіт Сі вмостився у неї на колінах, згорнувшись сріблястим клубочком і тихо муркочучи під ритмічний стук коліс.

У центрі відсіку на ящиках із боєприпасами сиділи бійці підкріплення зі Звягеля — троє досвідчених штурмовиків. Стрілка розташувалася навпроти них, методично розбираючи й протираючи затвор своєї великокаліберної гвинтівки.

— Ну й місцинку ви вибрали для прогулянки, Стрілко, — тишу порушив Грім, кремезний боєць із вигорілим шрамом через усю щоку. Він шомполом чистив ствол свого автомата. — Океанічна безодня з цими... ракоподібними потворами. Мої ноги досі пахнуть морською гниллю.

Стрілка на мить зупинила ганчірку, звела брови й випустила тонку цівку диму з цигарки, яку тримала в кутку рота:
— Скажи дякую, що ми взагалі ще можемо щось відчувати, Громе. Якби Флекс помилилася на пів секунди з тим імпульсом — нас би розплющило на глибині трьох кілометрів разом із броневиком. І стали б ми кормом для глибоководних кроулерів.

— Ти це серйозно? — тихо мовив другий штурмовик, молодий хлопець на прізвисько Іскра, озираючись у бік Флекс. — Ти ж у Звягелі ледь не пристрелити її була готова. Орала, що вона троянський кінь Мережі.

Стрілка прижмурила око від тютюнового диму й знову взялася за затвор. Метал вибив сухий клацаючий звук. — Я й зараз не в захваті від її «корінців», Іскро. Вона продукт лабораторій Древніх, і в її голові залізяк більше, ніж у моєму підводному адаптері. Але... — Стрілка зробила паузу, подивившись на дівчину, яка зосереджено щось вираховувала на планшеті. — На «Оці Безодні» вона не здригнулася. Коли ці тварюки падали зі стелі, вона не побігла ховатися за Торо. Вона робила свою роботу під кулями й кігтями. Я поважаю тих, хто не сцить у бійці, ким би вони не були.

— Вона й правда змінилася, — втрутився третій боєць, мовчазний ветеран на ім’я Крук. — Раніше в бункері дивилася на всіх мов на цифри в системному коді. А зараз... у ній з’явилося щось від Торо. Така ж уперта.

Стрілка криво посміхнулася, і в її очах мигнула тінь гіркої іронії. — Торо вміє міняти людей. Він як глухий гранітний валун — на нього можна спиратися, коли навколо розвалюється весь світ. Вона це відчула. Я це відчула ще в Хаджабеї...

— То ти тому на неї зуби гострила? — з легким ухмилом спитав Грім, зазираючи у чистий ствол. — Через Торо?