Глава XII. Вхід у Безодню

Підготовка до подвійного рейду завершувалася в атмосфері хаосу й поспіху. Бронетрак, який мали оснастити одночасно для трикілометрового занурення в океанічний жолоб і для подальшого підземного переходу до високогірного Вузла №4 «Залізний Кряж», був завантажений ущент. Бійці підкріплення закріплювали додаткові кисневі балони, медикаменти та пробиваючі набої.

На завантажувальній платформі суперечка між Стрілкою і Флекс спалахнула з новою силою. Проходячи повз, Стрілка навмисно штовхнула її плечем.
— Що з тобою не так? — озирнулася Флекс.
— Що не так? — Стрілка повернулася до неї. — Мене цікавиш ТИ, Флекс. Твій модуль спалахнув від перенапруги, ти непритомніла, а потім прокинулася й почала співати пісні про «добрий ШІ», який віддає нам ключі від планети! Чий це голос говорить твоїми губами? Твій чи Мережі?!

Флекс не відвела погляду. Вона випросталася, попри втому, а її модуль на скроні тьмяно поблискував у холодному світлі ламп. — Мережа говорить мовою логіки, Стрілко, — карбуючи кожне слово, відповіла вона. — Вона не «добра» і не «плаче за нами». Вона хоче зберегти вид. Вона вважає нас дітьми, які спалили власний дім, і тепер будує для нас нову клітку. Але різниця між мною і тобою в тому, що я пропоную забрати у неї стіни цієї клітки й перетворити їх на наш форпост!

— Ти пропонуєш нам добровільно надіти нашийник! — гаркнула снайперка, з силою вдаривши кулаком по голографічному столу. — Ти була «Об’єктом 525»! Ти виросла в її лабораторіях! Звідки нам знати, що цей «планетарний щит» не активує протокол загального підпорядкування, коли закриється остання вежа?! Звідки нам знати, що ти не троянський кінь?!

Сі загрозливо вигнув спину. Його срібляста луска стала дибом, а хвіст із небезпечним жалом піднявся вгору, націлившись прямо в груди Стрілки.

Бійці з групи підкріплення миттєво звели зброю, наставивши стволи на кота й Флекс. Торо в ту ж мить перехопив свій імпульсний карбін, закривши дівчину спиною. Повітря у залі запахло залізом і порохом. — Опустіть зброю. Усі, — відрізав Торо. Його низький голос примусив бійців завагатися. — Стрілко, якщо ти боїшся — залишайся у Звягелі. Але ми йдемо далі.

— Я не боюсь, Торо! — вигукнула Стрілка, і в її голосі вперше пробився біль зради. — Я боюся за нас! За Звягель! За Пірата, який лежить у комі, поки ви бавитеся в дипломатію з машиною, яка знищила старий світ!

Вона різко повернулася до своїх бійців: — Перевірте боєкомплект і глибоководне спорядження. Ми йдемо з ними на «Око Безодні». Але якщо там, на глибині, ця... цей «Об’єкт» зробить бодай один хибний крок — я особисто зажену кулю в її модуль.

Стрілка розвернулася й швидким кроком вийшла із залу, лишивши за собою важку, отруйну тишу.

Флекс повільно видихнула, опустивши голову. Торо повернувся до неї й тихо мовив: — Вона просто захищає своїх людей, як вміє.
— Я знаю, — шепнула дівчина, торкаючись згаслого модуля на скроні. — Але найстрашніше те, Торо... що в чомусь вона має рацію. Ми дійсно граємо в гру, де правила написані не нами.

За годину після цієї важкої розмови гермозатвори підземного доку Звягеля зачинилися. Бронетрак важко рушив у штормовий океан, занурюючись у чорну товщу води до Вузла №3, поки в кабіні панувала мовчанка, важча за тисячі тонн води над їхніми головами.

Турбіни загуркотіли, затягнуючи машину в крижану темряву. Штормові хвилі на поверхні згасли, поступившись місцем моторошній, тихій безодні.

Усередині кабіни панувала напруга. Стрілка сиділа біля правого борту, не випускаючи з рук великокаліберну гвинтівку з підводним адаптером. Її погляд був постійно прикутий до Флекс, яка зосереджено вдивлялася у батиметричні монітори. Торо мовчки тримав штурвал, а кіт Сі притиснувся до ніг Флекс, не зводячи своїх фосфоричних очей зі Стрілки.

— Два кілометри глибини, — хрипко промовив Торо. Корпус бронетрака загрозливо потріскував під тиском тисяч тонн води. — Входимо в зону океанічного жолоба.

Зовнішні прожектори вихоплювали з пітьми лише снігопад морського сміття та велетенські, вкриті наростами скелі.

— Аномалія прямо за курсом, — промовила Флекс, намагаючись ігнорувати відчутний погляд снайперки. — Датчики фіксують гравітаційні викривлення. Мережа зняла тут свої підводні патрулі, але...
— Але аномалія не підпорядковується твоїй Мережі, правда? — з жовчю перебила Стрілка, перевіряючи затвор гвинтівки. — Вона просто швиряє судна об скелі.
— Саме тому ми використовуємо радіальний імпульс дешифратора, щоб згладити коливання! — відрізала Флекс.

Раптом бронетрак струсонуло так сильно, що всі ледь утрималися на місцях. Аварійна сирена заверещала червоним. — Гравітаційний зсув! — закричав Торо, намагаючись втримати штурвал. — Нас затягує в провалля!

Перед лобовим склом виник моторошний вид: у центрі жолоба виринала велетенська підводна структура Древніх. Вузол №3 («Око Безодні») виглядав як колосальний купольний шар, оточений трьома кільцями, що повільно оберталися у товщі води. Навколо нього простір буквально заломлювався, створюючи потужні водоверті.

— Флекс, подавай код! — прогримів Торо. — Нас зараз розплющить об зовнішнє кільце!

Флекс швидко ввела комбінацію рут-прав, отриману від Мережі. Згаслий кристал у центрі сфери спалахнув яскравим ультрамариновим світлом. Навколо вежі утворився локальний стабілізаційний купол — викривлення простору на мить завмерли, а водоверть розпалася.

Бронетрак із важким сплеском ударився об посадкову платформу шлюзового відсіку Вузла №3.

— Посадку здійснено, — важко дихаючи, промовив Торо. — Перевірити скафандри. Ми всередині «Ока Безодні».

Стрілка підхопила зброю, на мить затримавши погляд на Флекс: — Перша частина плану спрацювала. Подивимося, чи пропустиш ти нас до тунелю на «Залізний Кряж», об’єктові...

Флекс не відповіла. Вона лише наділа шолом скафандра, перевірила підключення дешифратора й зробила крок до гермозатвора — туди, де на них чекав третій випромінювач і невідомий підземний прохід до четвертого.