Глава IX. Затоплений горизонт

Південний напрямок зустрічав мандрівників дивним, майже тривожним спокоєм. Захисний купол, активований «Північним велетнем», простягався над цими землями прозорою, ледь помітною блакитною плівкою високо в небі. Повітря тут більше не пекло легені радіаційним пилом, але сам ландшафт залишався нагадуванням про нищівну катастрофу минулого.

Колись це були безкраї родючі рівнини. Та після зсуву тектонічних плит і руйнування древніх гребель вода з підземних соляних морів затопила всю низовину. Тепер перед бронетраком Торо простягалося нескінченне дзеркало мертвої, пересоленої води, з якої, мов кістяки прадавніх істот, стирчали верхівки затоплених мегаполісів та іржаві щогли занурених платформ.

— Навігатор фіксує «Степовий форт» за двадцять кілометрів на південний захід, — мовила Флекс, не зводячи очей із голографічної карти. Зона біля її скроні ще лишалася почервонілою після ментального контакту з Мережею, але погляд знову набув звичної гостроти. — Він розташований у центрі затопленої соляної шахти. Більша частина комплексу перебуває під водою.

Торо перемкнув двигун бронетрака в режим амфібії. Важкі колеса склалися, а з боків корпусу висунулися потужні водомети. Машина із шумним сплеском занурилася у солону гладінь, залишаючи за собою білий пінистий слід.

Кіт Сі занепокоєно зашипів, притиснувшись носом до броньованого скла. Його срібляста луска піднялася — тварина відчувала середовище, у якому її біоінженерні адаптації були менш ефективними.

— Вода — це не наша стихія, — пробурчав Торо, міцніше стискаючи штурвал. — Якщо ШІ вирішить нас зрадити тут, ми будемо як мішені в тирі.

— Вона не зрадить, — тихо відповіла Флекс, розгортаючи системні логи, отримані Піратом. — Охоронні патрулі у цьому секторі зняті. Дивись.

На моніторах з’явилися силуети глибоководних автоматонів Мережі — масивних, схожих на механічних скатів дронів. Вони зависли у товщі води обабіч маршруту, але їхні червоні сенсори тьмяно блимали, переведені в режим спостереження. Вони не атакували. Вони просто чекали, коли «Об’єкти» виконають свою частину роботи.

За годину з солоного марева постали контури «Степового форту».

Це була вражаюча споруда: велетенська пірамідальна вежа з чорного гранчастого металу здіймалася прямо з води на сотню метрів. Її основа йшла глибоко на дно затопленого каньйону, де колись розташовувалися головні шахти Древніх. Вежа була вкрита товстим шаром соляного нальоту, який білими візерунками виблискував під сонячними променями.

— Шлюз сектору Б відкритий, — констатувала Флекс, вказуючи на масивні сталеві ворота на рівні води, що повільно розходилися вбік, запрошуючи бронетрак усередину. — Мережа виконує обіцянку. Рут-права спрацювали.

— Це надто просто, — промовив Торо, заганяючи амфібію у темний, вологий док усередині вежі. — Мені це не подобається. Коли ворог сам відчиняє тобі двері, це означає, що пастка чекає всередині.

Двигун броневика заглух. Усередині затопленого форту лунало лише лунке капання солоної води та низьке, ритмічне гудіння сплячого реактора.

Флекс підвелася, перевіряючи дешифратор та портативний зчитувач шифрів: — Мережа виконала свою частину — електронна система оборони вимкнена, турелі мовчать. Але є те, що вона не контролює, Торо.

— Мутанти, — похмуро закінчив за неї здоровань, перевіряючи запас обойм. — Мутована фауна полюбляє закинуті комплекси Древніх. Тут сухо, тепло і немає радіації. І їм начхати на наші рут-коди.

Кіт Сі раптом низько загарчав. Його срібляста луска стала дибом, а хвіст із небезпечним жалом почав нервово бити по броні. Він відчув запах — огидний, приторний сморід гнилої води, мулу й сирого м’яса.

З пітьми глухих затоплених технічних тунелів, що вели до ядра вежі, долунуло моторошне, вологе сичання. На іржавих балках високо під стелею спалахнули десятки дрібних, фосфоричних очей.

Тут, у затопленому соляному бункері, роками гніздилися Глибоководні Утопленики — огидні біо-аберації, що виникли внаслідок злиття людських піддослідних Древніх із фауною солоних морів. Для них Мережа була лише беззвучним фоном, а от Торо, Флекс і кіт Сі — довгоочікуваною, живою здобиччю.

— Зброю наготові, — проричав Торо, ступаючись на слизький місток і закриваючи собою Флекс. — Рут-права відкриють нам двері, але шлях до консолі доведеться пробивати боєм!

Зі стелі з вологим сплеском додолу гепнулася перша потвора, розправляючи вкриті слизом лапи з довгими кігтями.