Глава V. Шлях крізь Розлом

Підготовка до виходу зайняла мінімум часу — у світі, де кожен день міг стати останнім, довгі збори були розкішшю. Першою ціллю стала вузлова станція «Північний велетень», розташована за дві тисячі кілометрів у гірських масивах. Прямий шлях через випалені пустки зайняв би кілька місяців виснажливого маршу. Найближча просторова аномалія скорочувала його до кількох годин.

Зала командування у Звягелі гуділа від напруги. Пірат зафіксував термінал у головній консолі, прив’язуючи супутникові канали до мобільного передавача, який Торо закріпив на броні.

— Я залишаюся на зв’язку і тримаю ефір зі Звягеля, — хакер швидко налаштовував інтерфейс, не відриваючись від моніторів. — Передавач утримуватиме канал через аномалію, доки хвилі не заблокують системи комплексу. Я буду вашими очима та вухами, але фізично ви там самі.

— Це найкраще, що ти можеш зробити, Пірате, — сказав Торо, перевіряючи затвор імпульсного карбіна. — Тримай мережу громад.

Флекс припасувала сканери й підняла погляд на екрани. На її скроні сірів неактивний модуль — мертвий шматок металу під шкірою, що нагадував про минуле, але вже не мав зв’язку з Мережею. — Головна проблема — не нові команди від штучного інтелекту, — тихо промовила вона. — Наші модулі мертві. Але для систем «Північного велетня» ми все одно мічені. Сканери зчитають ці чіпи як «Об’єкти» що втекли. Для турельного комплексу ми просто цілі під кодом «ліквідація».

— Тоді діємо швидко і не даємо їм часу на сканування, — підсумував Торо.

Межа аномалії пролягала на околицях Нової Надії — у проваллі старої шахти, де простір здригався дрібним тремором. Повітря над розломом було густим і рідким, немов розплавлене скло, у якому кривилися відображення зруйнованих висоток.

Шестилапий кіт Сі першим ступив до провалля. За ним рушили Торо та Флекс.

Перехід крізь розлом виявився жорстким. Повітря стиснулося, реальність розпалася на сяйливі смуги, а крізь марево випліталися Луна-Фантоми — психологічні аномалії, що реагували на присутність живих. Вони викривляли простір, намагаючись збити мандрівників ілюзіями та шумом у вухах.

Але без прямого сигналу в голові це були лише безформні марева. Торо впевнено розсікав їх короткими чергами з імпульсника.

Через кілька виснажливих хвилин боротьби зі спотвореною гравітацією спалах світла виплеснув їх на холодну металеву підлогу. Аномалія за спинами з тихим тріском зхлопнулася.

Торо підвівся, тримаючи зброю напоготові. Вони стояли у велетенському, вкритому інієм підземному ангарі «Північного велетня». У кутках приміщення вже розгорталися червоні окуляри турелей — старий комплекс відчув присутність органічних об’єктів і почав сканування.

У навушнику Флекс пробився крізь перешкоди голос Пірата: — Бачу ваш сигнал! Ви на місці. Перший захисний контур прокидається. Вони шукають ваші ідентифікатори. У вас є максимум дві хвилини, доки системи не класифікують вас як загрозу!