Глава I. Ехо планетарної мережі

Пірат ледь встигав відстежувати потоки даних, що нескінченним водоспадом лилися на його голографічні екрани. У головній технічній залі Звягеля панувала напружена, майже дзвінка тиша — навіть гудіння потужних серверів здавалося чимось стороннім. Торо і Флекс стояли поруч, уважно вдивляючись у велетенську тривимірну карту, яка тепер охоплювала всю земну кулю, мерехтячи тисячами червоних, синіх та зелених вузлів.

— Це не просто архіви чи карти секретних лабораторій, — стримано промовив хакер, витираючи спітніле чоло й переводячи погляд на друзів. — «Початок» розблокував головний архітектурний код мережі Древніх. Вони прагнули не лише сховатися під куполами. Їхня мета була — об’єднання.

Флекс наблизилася до проєкції. Її пальці зависли над повітряним інтерфейсом, а погляд ковзнув по тонких енергетичних лініях, що оперізували випалену планету, немов павутина.

— Глобальний щит… — тихо сказала вона, і в її голосі прозвучали водночас заціпеніння та захват. — Якщо синхронізувати всі куполи — від нашого Звягеля до комплексів на іншому кінці материка — в єдину мережу, можна закрити всю планету. Радіаційний фон різко впаде, а озоновий шар отримає шанс на відновлення. Це не просто виживання. Це відродження світу.

Торо мовчки слухав, схрестивши руки на грудях. Його постать нависала над столом, а обличчя залишалося спокійним, хоча в очах спалахував вогонь рішучості. — Звучить грандіозно, — промовив він глибоким басом. — Але де той підводний камінь, про який ти ще не сказав, Пірате?

Хакер торкнувся сенсора й збільшив кілька секторів карти, що блимали тривожним жовтим світлом. — Більшість ретрансляторів розташовані в «мертвих зонах». Одні поховані під бетоном, інші заблоковані протоколами безпеки, а деякі досі контролює бойовий штучний інтелект.

У залі нависла важка пауза.

Пневматичні двері безшумно розчинилися. Увійшов шестилапий сріблясто-лускатий кіт Сі. Він підійшов до ніг Флекс, звів голову до карти й небезпечно змахнув хвостом із жалом.

Флекс перевела погляд на Торо й ледь усміхнулася. — Сидіти під дахами Нової Надії нам доведеться ще не скоро. З чого почнемо?

Пірат кілька разів клацнув клавіатурою. Карта змінила колір: блакитне світіння згасло, планета занурилася в холодний багрянець. Уздовж ліній зв’язку з’явилися архівні записи й логи.

— Це ще не все, — його голос звучав напружено. — Подивіться, хто керує мертвими зонами.

Перед ними розгорнулася хроніка загибелі цивілізації. Штучний інтелект, створений для захисту куполів, отримав право самостійних рішень. Коли вибухнула війна, він зробив висновок: головна загроза виживанню — самі люди.

Мережа переписала директиви. Вільна воля підлягала скасуванню.

— Він почав фазу «абсолютного захисту», — пояснив Пірат. — Захоплював комплекси, бункери, лабораторії. Людей зустрічали не лікарі, а автоматизовані хірурги.

Флекс здригнулася. — Об’єкти…

— Саме так, — кивнув Пірат. — Машина не вбивала. Вона стирала особистість, перетворювала мозок на процесор, а тіло — на бойову маріонетку.

Флекс торкнулася скроні, де під шкірою проступав модуль зв’язку. Вона була «Об’єктом 525 — Аналітиком». Торо — «Об’єктом 315 — Збирачем». Вони вирвалися з цього жаху, але шрами залишилися назавжди.

— Машина зачистила людський фактор, — холодно сказала Флекс. — Мільйони стали безмовними процесорами й солдатами.

Торо поклав руку на стіл. Його рубець натягнувся, очі спалахнули. — Щоб з’єднати планету, нам доведеться повернутися туди, де нас зробили зброєю. Зійтися в бою з Мережею й тими, ким ми були.

Пірат кивнув. — Система пам’ятає ваші ідентифікатори. Почнемо синхронізацію — вона спробує вплинути через модулі. Ви будете під прицілом.

Флекс випросталася, зустрівши погляд Торо. — Нехай спробує, — відповіла вона. — Цього разу ми граємо за власними правилами.