Частина 5. Смертельна вилка

Екран повністю згас. У майстерні на Подолі запанувала тиша, але ця тиша була крихкою, мов лід на весняному Дніпрі [🎻❤️]. Артем, важко зітхнувши, сховав тютюн назад у шухляду. Його внутрішній зв'язок двійняти все ще посилав слабкі тривожні сигнали, але залізний, спокійний голос Джин Ху втихомирив його першу паніку. Він підійшов до Софії, лагідно обняв її за плечі й притулився губами до її скроні.

— Все закінчилося, Софко. Вони в безпеці. Джин контролює все, — тихо прошепотів він.

Софія полегшено видихнула, ховаючи обличчя на його грудях. Вони вірили, що шторм минув.

Але за їхніми спинами, біля монітора СБУ, Марина затиснула рота долонею, щоб не закричати. На її особистому смартфоні, який досі тримав прихований пеленг тепловізійної матриці токійської квартири, замиготіли критичні показники. Темна пляма на тілі Ані розросталася з кожною секундою.

Макс миттєво зреагував. Він жорстко взяв Марину за лікоть і повів її до виходу, на ходу кинувши Артему:

— Коваль, ми повертаємося в управління. Треба оформити рапорт про затримання Вейса в Токіо й передати матеріали інтерполу. Будьте тут і зачиніть двері.

— Прийняв, капітане. Дякую за допомогу, — кивнув Артем, навіть не підозрюючи, що Макс зараз виносить із його дому найстрашнішу таємницю.

Щойно важкі дубові двері майстерні зачинилися, Макс і Марина майже бігом кинулися до чорного «БМВ». Дощ лив як із відра, змиваючи сліди на бруківці. Марина заскочила на пасажирське сидіння, відкрила ноутбук прямо на колінах і закричала, ковтаючи сльози:

— Максе! Куля пройшла крізь м'які тканини боку, але через різке падіння тиску й стару травму від аварії почалося масивне відшарування плаценти! Джин Ху вже везе її в центральний госпіталь Мінато на дипломатичній машині. Але японські лікарі дали перший звіт через закриту медичну мережу Embassy...

Вона зупинилася, її губи затремтіли, а рожево-попелястий чубчик намок від крапель дощу.

— Що там, Марино?! Не мовчи! — Макс ударив рукою по керму, виїжджаючи на Набережну.

— Там смертельна вилка, Максе... — прошепотіла вона, і по її щоках покотилися гарячі сльози, змиваючи макіяж. — Серце Ані після тих семи зупинок у літаку п'ять років тому працює на межі можливостей. Навантаження колосальне. Японські професори прямо зараз поставили Джин Ху перед страшним вибором. Або вони рятують дитину через екстрений кесарів розтин, але тоді серце Ані під наркозом просто зупиниться назавжди... Або вони вводять їй препарати для порятунку серцевого ритму й зупиняють кровотечу матки, але ці ліки миттєво вб'ють малюка в утробі. У них є рівно тридцять хвилин, щоб ухвалити рішення. Перед Джином стоїть вибір: вбити дружину чи вбити дитину.

Макс заціпив зуби так, що на щоках заходили жовна. Він увімкне захищений зв'язок із Цюрихом.

— Дядя Віктор! Піднімай свій приватний реанімаційний Falcon прямо зараз! Зв'язуйся з госпіталем Мінато! Нам потрібні швейцарські протоколи штучного кровообігу, які ви розробляли для Ані!

У навушнику Макса пролунав важкий, задиханий голос Віктора Коваля зі Швейцарії:

— Максе... Я вже бачу медичну карту з Токіо на своєму моніторі. Мій літак не долетить до Японії за тридцять хвилин. Навіть найсучасніше обладнання не обійде цей вибір, якщо японці не почнуть операцію негайно. Джин Ху має підписати папери. Кров Ані критично падає.

Токіо. Госпіталь Мінато. Передпокій операційного блоку.Джин Ху сидів на металевому стільці, стискаючи голову руками. Його за залізною корейською витримкою більше нічого не залишилося. Його тактична куртка була повністю в кривавих плямах Ані — тієї самої дівчини, яку він заново вчив ходити, чиї нічні кошмари він заспокоював у Токіо і яка щойно закрила собою його дітей [🌸💍❤️].

Поруч стояли Ян і Яна, вони тихо плакали, тримаючись за його штанину.З операційної вийшов сивий японський професор у закривавленому зеленому халаті й медичній масці. В його руках був планшет для цифрового підпису відмови від реанімації одного з пацієнтів.

— Капітан Хван... — тихо сказав професор англійською. — Час вийшов. Показники критичні. Кого ми рятуємо? Маму чи дитину? Якщо ви не підпишете папери зараз, ми втратимо обох через п'ять хвилин.

Джин Ху підвівся. Його очі були абсолютно чорними, порожніми. Вся його військова служба, всі його знання безпеки виявилися безсилими перед цим паперовим бланком. Він підніс тремтячий палець до екрана сканера, розуміючи, що цей підпис назавжди розірве частину його власної душі.

Він мав обрати. Обрати між коханням свого життя та їхнім ненародженим сином.