Частина 4. Кривава тиша Мінато

Таймер на екрані Марини відраховував останні секунди. Рядки коду змивалися один за одним, пробиваючи захисні протоколи Крістофа Вейса через кухонний термінал токійської квартири.

— Три... два... один... Артеме, вмикай! — різко скомандувала Марина [❤️‍🔥📖].

Артем миттєво натиснув кнопку трансляції, і його голос, підсилений військовим супутником СБУ, прогримів під стелею токійської вітальні Хванів, мов грім серед ясного неба:

— Вейс! Зброю на підлогу! Твій контур зламано, ти запеленгований з Києва!

У ту ж саму секунду Марина активувала дзеркальний патч. Під стелею квартири в Мінато зліпили три потужні світлошумові пастки системи безпеки. Спалах! Оглушливий цифровий хлопок розірвав тишину кімнати.

Крістоф Вейс, не чекаючи такого удару ззовні, наосліп смикнув рукою. У стані паніки його палець судорожно натиснув на курок пістолета. Пролунав глухий, приглушений глушником постріл.

На чорно-білому моніторі в Києві картинка на мить змазалася. Джин Ху, як ідеально налагоджений механізм, скористався секундним засліпленням ворога. Він зробив стрімкий ривок уперед, професійним прийомом спецназу перехопив руку Вейса, викрутив її до хрусту кісток і збив найманця на підлогу, жорстко зафіксувавши його обличчям у паркет. Зброя відлетіла в куток.

— Альфа-агент на місці! Об'єкт нейтралізовано! — важко дихаючи, крикнув Джин Ху англійською в кухонний мікрофон, продовжуючи утримувати Вейса, який люто хрипів під його коліном.

У майстерні на Подолі Марина побіжно плеснула в долоні, а Артем безсило сперся на стіл, відчуваючи, як адреналін нарешті відпускає тіло. Потяг урятовано, сестра в безпеці [🌸💍❤️].

Але Макс, який не зводив очей з четвертого сектора камери вітальні, раптом різко насупився. Його залізна витримка полковника зафіксувала аномалію.

На екрані Аня повільно опускалася на коліна біля дивана. Вона міцно, судорожно притискала до своїх грудей маленьких двійняшок Яна і Яну, які плакали від переляку. Вона шепотіла їм щось заспокійливе, цілувала їх у маківки, але її обличчя... Її обличчя стало білішим за мармур, а ліва рука судорожно стискала власний бік під оливковим светром. Крізь її пальці на тканину швидко проступала темна, густа пляма.

За секунду до світлошумового спалаху Вейс цілився прямо в маленького Яна. Аня встигла помітити червону крапку на синові й просто закрила дитину своїм тілом. Куля, випущена наосліп, пройшла навиліт через її бік, зачепивши вагітний живіт.

Джин Ху повернув голову в її бік. На його обличчі, зазвичай застиглому й суворому, проступив такий дикий, невимовний жах, якого Артем не бачив навіть під час штурмів синдикату. Джин миттєво зрозумів усе. Але він також знав, що Артем стоїть за тисячі кілометрів від них, у Києві, а його дружина Софія теж вагітна й не повинна переживати новий смертельний стрес [🎻❤️]. Якщо Артем зараз дізнається, що Аня стікає кров'ю після семи зупинок серця в минулому, його розум просто не витримає.

Джин Ху різко перехопив погляд дружини. Аня, ледь стримуючи крик болю, ледь помітно хитнула головою. «Нічого не кажи Артему. Побережи Софію».

Джин заплющив очі на долю секунди, збираючи всю свою залізну волю в кулак. Коли він знову поглянув у камеру супутника, його голос був дивовижно рівним, холодним і спокійним:

— Артеме... Все добре. Малі просто налякані спалахом. Аня зараз поведе їх у спальню, щоб заспокоїти. Я викликаю нашу дипломатичну службу безпеки для евакуації Вейса. Зв'язок закриваємо. Дякую за пеленг з Подолу. Вимикайтеся.

Екран монітора в Києві миттєво згас. Джин Ху обірвав лінію трансляції власноруч.

Артем стояв біля столу, тримаючи розбитий телефон. Його радар двійняшки продовжував посилати тривожні імпульси, але залізна інтонація Джин Ху трохи притупила його підозри.

— Вони впорядку... — тихо прошепотів Артем, повертаючись до Софії і міцно обіймаючи її за плечі. — Джин Ху тримає периметр.

Але Макс Коваленко мовчки підійшов до Марини і злегка торкнувся її руки. Хакерша, яка встигла зробити фоновий тепловізійний знімок палати за мілісекунду до вимкнення, дивилася в свій екран очима, повними сліз. На тепловій матриці чітко світилася гаряча лінія крові, що стікала по підлозі токійської вітальні.

У Токіо починалася нова, запекла й таємна битва за життя Ані та її ненародженої дитини, про яку Артем не мав знати жодного слова.