Частина 2. Збій зв'язку двінят

Макс і Софія перезирнулися. Марина ззаду теж застигла з відкритим ноутбуком у руках, а рожева булька її жуйки тихо луснула на губах.

— Що саме ти помітив, Артеме? — Макс відвів його вбік, ближче до лампи, переходячи на тихий, але чіткий тон допиту. — Логи супутника «Егіда» під час трансляції були стабільними. Ніяких сторонніх підключень чи пеленгаторів синдикату ми не зафіксували.

— Мені не потрібні ваші бісові логи, Максе! — раптом глухо крикнув Артем, за гасивши недокурок прямо об залізну кришку робочої струбцини. — Ми з Анею — двійняшка! Ми тридцять років ділимо одне серце на двох. Я з народження вгадую її біль до того, як вона сама його відчує. Я три роки карав себе за те, що не відчув її кому тоді на трасі, бо ти мені збрехав! [❤️‍🔥📖]

Він схопив Макса за куртку, і в його очах спалахнула дика, первісна лють захисника родини:

— Ти бачив, як вона посміхалася на екрані? Як вона показувала пінетки й жартувала про Джин Ху? Але її очі... У її очах був той самий панічний, смертельний жах, який я бачив у неї за секунду до того, як її Тойота злетіла в кювет під Коростенем! Вона не дивилася на камеру. Вона раз по раз кидала погляд вбік, на вхідні двері своєї токійської квартири. І Джин Ху... Джин тримав малих двійняшок занадто міцно, наче готовий був закрити їх своїм тілом від першого пострілу прямо під час нашого дзвінка!

Софія притиснула руки до грудей, відчуваючи, як холодний піт стікає між лопатками.

— Артеме... Але ж Аня вагітна. Їй не можна хвилюватися. Якщо в Токіо знову з'явилися люди Воронова або замовники Барса...

— Марина! — різко скомандував Макс, розвертаючись на підборах. Його залізна маска полковника СБУ повернулася на місце за частку секунди. — Повний реверсивний аналіз фонового аудіосигналу з Токіо за останні двадцять хвилин. Шукай ультразвукові частоти, шуми приглушених кроків або роботу мобільних глушилок у радіусі їхнього кварталу в Мінато.

Марина вже летіла пальцями по клавіатурі.

— Запускаю дешифратор «Цикади»... Давай, маленька, працюй... — гарячково шепотіла вона, прикушуючи губу.

На екрані її лептопа побігли складні амплітудні графіки перехопленого сигналу. Хакерша звузила очі, вдивляючись у дрібні коливання синусоїди.

— Чорт... — прошепотіла Марина, і весь її зухвалий дух миттєво зник. Вона повільно підняла очі на чоловіків. — Артем правий. Його внутрішній радар двійняшки не помилився. За дві хвилини до кінця нашого дзвінка фоновий мікрофон Ані зафіксував тонкий, високочастотний писк електронного замка на її терасі. Це код зламу першого рівня захисту «Vanguard». Їхній будинок у Токіо прямо зараз заблокировано ззовні. Аня посміхалася нам під прицілом прихованого лазерного пеленгатора.

Артем з силою вдарив кулаком по дубовому столу, і тріски лаку розлетілися по кімнаті.

— Вони повернулися... — просичав він. — І вона мовчала, щоб захистити нас тут, у Києві.