Глава 4. Помилка в матриці двійнят

Частина 1. Гіркий тютюн і застиглий погляд

Екран монітора, який щоночі з’єднував Київ та Токіо через захищені супутникові сервери СБУ, повільно згас, залишивши в кімнаті лише синюватий відблиск згасаючих пікселів [❤️‍🔥📖]. У затишній залі подільської майстерні все ще пахло імбирним чаєм, мандаринами та солодким полуничним вейпом Марини, яка продовжувала щось весело обговорювати з Денисом у рації.

Але Артем цього не чув.

Він повільно відійшов від дивана, де Софія щоpointно лагідно перебирала пальцями струни віолончелі. Його кроки були важкими, майже нечутними. Хлопець підійшов до старого робочого столу свого батька, витягнув шухляду і дістав звідти стару, припалу пилом пачку міцних сигарет без фільтра. Цю пачку колись давно, ще до розгрому синдикату «Vanguard», забув у них один із техніків штурмової групи «Альфа» 

Артем ніколи в житті не курив. Навіть у ті страшні три роки, коли він щотижня вмивався сльозами на порожній могилі своєї сестри-двійняшки, вважаючи її мертвою, він не торкався тютюну. Його залізна логіка аналітика завжди відкидала те, що шкодить організму.

Але зараз його пальці помітно тремтіли. Він дістав одну сигарету, клацнув старим залізним кресалом і зробив першу, глибоку затяжку. Гіркий, їдкий дим миттєво обпік його горло, змусивши хлопця важко закашлятися, але він навіть не здригнувся. Він застиг біля розбитого (а тепер уже повністю відновленого) панорамного вікна Подолу, дивлячись на засніжену бруківку Контрактової площі абсолютно пустим, крижаним поглядом.

Софія миттєво помітила цю аномалію [🎻❤️]. Її чутливе серце скрипальки, налаштоване на найменші коливання його настрою, здригнулося. Вона обережно відклала смичок, підвелася з дивана і швидким кроком підійшла до чоловіка.

Макс, який у цей момент застібав свій тактичний ремінь біля дверей, також зупинився. Його сірі, гранітні очі офіцера СБУ миттєво зафіксували позу друга. Артем стояв напружений, мов натягнута струна перед обривом.

Вони підійшли до нього одночасно з двох боків. Софія обережно торкнулася його ліктя, а Макс важко поклав свою міцну долоню йому на плече.

— Артеме... — тихо, з німим переляком в очах промовила Софія, дивлячись на сигарету в його пальцях. — Що сталося, Артемчику? На тобі обличчя немає. Тобі погано?

Макс сильніше стиснув його плече, і його голос став жорстким, оперативним:

— Коваль, доповідай ризики. Ти не курив навіть тоді, коли ми штурмували Коростень [❤️‍🔥📖]. Що ти побачив у логах або на екрані під час цього відеозв'язку з Токіо?

Артем повільно випустив цівку брудного сірого диму, яка миттєво розвіяла солодкий полуничний аромат Марини. Він повернув до них своє змужніле обличчя, на якому знову проступила та сама страшна, сива втома трирічного трауру [🌸💍❤️]. Його губи затремтіли, а погляд зустрівся з очима Макса.

— Хлопці... Софко... — його голос зірвався на хрип, від якого в кімнаті, здавалося, замерзла вся вода. — Скажіть мені... Мені показалося, чи Аня справді щось приховує від нас?

У майстерні знову повисла та сама залізна, гробова тиша, яка зазвичай буває перед початком нового цифрового шторму.