Частина 2. Телеміст: Київ — Токіо

Увечері скрипкова майстерня на Подолі зустрічала нас теплом, м'яким бурштиновим світлом ламп та неймовірним ароматом імбирного чаю [🎻❤️]. Столетня віолончель, яку Артем і Софія колись збирали по шматочках, гордо стояла в кутку, покрита ідеальним шаром свіжого глянцевого лаку.

Софія сиділа на великому дивані, вдягнена у вільний оливковий светр, який м'яко підкреслював її вагітність. Вона виглядала неймовірно ніжною, а її ясні очі світилися тим особливим, спокійним щастям, яке буває лише у жінок, що знайшли свій справжній причал [❤️‍🔥📖]. Артем сидів поруч, міцно обіймаючи її за плечі, і його пальці лагідно гладили її руку.

На великому робочому моніторі Артема, який я заздалегідь підключила до захищеного супутникового каналу «Егіди», уже миготів індикатор активного відеодзвінка. Щойно ми з Максом зайшли й привіталися, екран спалахнув яскравим світлом, і на зв'язок вийшло Токіо [🌸💍❤️].

-Привіііт, Києве! — закричала з екрана Аня Хван, і її обличчя з тією самою кумедною ямочкою на щоці розплылося в щасливій посмішці.

Поруч із нею сидів змужнілий Джин Ху, який тримав на колінах чотирирічних двійняшок Яна і Яну. Малі весело махали руками в камеру, намагаючись відібрати у батька телефон. Аня теж була вагітна — її третя вагітність проходила під мирним небом Японії, і вона йшла майже в тому ж ритмі, що й у нас із Софією. Це був справжній міжнародний родинний бебі-бум Ковалів!

— Анечко! Привіт! Як ви долетіли з Цюриху назад у Токіо? Як почуваєшся? — Софія одразу підсунулася ближче до екрана.

Попри величезну відстань між Україною та Японією, Софія та Аня спілкувалися майже щодня. Вони стали справжніми сестрами за духом. Аня, яка сама пройшла крізь пекло реанімацій та кому, постійно підтримувала Софію, давала їй поради щодо реабілітації брата з Житомира та ділилася материнським досвідом. Вони годинами обговорювали майбутні пологи, дитячі речі та колискові [🎻❤️].

— Все супер, Софко! Джин Ху контролював кожен мій крок у літаку, наче я секретний вантаж СБУ, — сміялася Аня, лагідно гладячи свій животик. — Мама Олена передає вам усім величезний привіт, вона вже в'яже пінетки кілограмами! Артеме, подивися на свою дружину, вона просто сяє! Ти добре її годуєш?

— Навіть занадто добре, Аню, — посміхнувся Артем, і в його очах більше не було й сліду тієї сивої втоми минулого. Він нарешті повернув свій безтурботний сміх двійняшки [🌸💍❤️]. — Вона в мене під повною продовольчою та логістичною охороною.

Я підсіла до Софії, випустила маленьку хмарку полуничного диму в бік кватирки й підмігнула Ані на екрані:

— Анька, передай Джину, що Макс уже прорахував похвилинний план евакуації до пологового будинку для нас із Софкою! Ми йдемо на таран червневих термінів разом!

Кабінет майстерні заповнився гучним, щасливим сміхом чотирьох дорослих і двох малих дітей.