Частина 6. Епілог. Новий акорд на Подолі

Минуло два тижні. Київ повністю очистився від осінніх злив, поступаючись місцем першому прозорому і хрусткому листопадовому снігу, який м'яко покривав схили Андріївського узвозу та дахи старовинних будинків.

У скрипковій майстерні біля Контрактової площі панувала дивовижна, заворожуюча атмосфера вечірнього затишку. Великі арочні вікна світилися м'яким жовтим світлом, а всередині смачно пахло імбирним чаєм, каніфоллю та новим спиртовим лаком.

Столітня віолончель, над якою вони працювали стільки днів, стояла по центру зали, повністю зібрана й покрита ідеальним, глянцевим шаром лаку, який відбивав вогні ламп

Софія сиділа на своєму стільці, тримаючи в руках інструмент. Її пальці більше не тремтіли. В її великих ясних очах більше не було того панічного страху заручника. Вона відчувала себе у повній, абсолютній безпеці, яку їй подарував цей суворий, але такий турботливий аналітик.

Вона повільно провела смичком по струнах відреставрованої віолончелі. Інструмент відгукнувся неймовірним, глибоким, оксамитовим і таким чистим звуком, що здавалося, саме серце Подолу заспівало разом із нею. Це була не тужлива мелодія дощу. Це був чистий, тріумфуючий акорд нової весни серед зими.

Артем стояв поруч, спершись на великий дубовий стіл. На ньому був той самий теплий сірий светр, але на його обличчі більше не було сивої втоми. Він щиро, м'яко посміхався, дивився на Софію з такою безмежною ніжністю, яку неможливо було приховати жодними цифрами чи логістичними схемами [❤️‍🔥📖]. Його «резонатор» всередині грудей працював ідеально, налаштований на частоту її серця.

Вона закінчила грати, підняла на нього свої ясні очі й ніжно, сором'язливо посміхнулася:

— Вона звучить ідеально, Артеме. Твої руки справді вилікували це старе дерево.

Артем підійшов ближче, обережно взяв її за руку і вперше лагідно поцілував її тонкі пальці:

— Це не я її вилікував, Софко. Це твоя музика вилікувала мене самого. Дякую тобі за мою нову мелодію.

За вікном майстерні повільно кружляли великі білі сніжинки, падаючи на бруківку старого міста. Але в цій залі панувало справжнє, чисте щастя двох людей, які змогли зцілити свої серця після страшних зрад минулого, назавжди закривши двері для привидів і відкривши код доступу до вірного кохання