Частина 5. Заводський лабіринт та цифрова дуель

Чорний «БМВ» Макса летів мокрими вулицями Подолу, здіймаючи фонтани брудних бризок з калюж на Нижньому Валу. Дощ не вщухав, стікаючи лобовим склом важкими струменями. Марина на передньому сидінні не відривалася від монітора, її рожеве волосся світилося у темряві салону від блиску екрана.

— Барс нервує, — швидко говорила вона, випускаючи полуничний дим крізь прочинене вікно. — Його супутниковий модем на Нижньому Валу працює на максимальній потужності. Він намагається викачати залишки архівів проекту «Егіда» з серверів міністерства, використовуючи зациклений телефон Артема як обхідний шлях. До повного вивантаження даних — одинадцять хвилин.

Макс закрутив кермо, заїжджаючи в темне занедбане подвір'я колишнього заводу. Важкі залізобетонні корпуси з вибитими шибками височіли над ними, мов скелети минулої епохи. Два броньованих мікроавтобуси «Альфи» вже стояли біля головного входу з вимкненими фарами. Бійці у важкому тактичному екіпіруванні безшумно висипали на розбитий асфальт.

-Артеме, тримаєшся за моєю спиною, — жорстко скомандував Макс, дістаючи зброю. — Твоє завдання — закривати Марину, поки вона робитиме зустрічний зліпок системи. Самодіяльність — під трибунал. Зрозумів?

— Зрозумів, — Артем затиснув у руці залізний ліхтарик. Його погляд був холодним, мов листопадова крига на Дніпрі. Вся його сухість логіста зараз перетворилася на чітку, математичну лють.

Група штурму рушила всередину першого корпусу. Важкий запах вогкості, іржі та старої мазути вдарив у ніздрі. Вони піднімалися розбитими цегляними сходами на третій поверх, де, за даними Марини, знаходився активний комутатор Барса.

— Стоп, — прошепотів командир «Альфи», піднімаючи руку.

Попереду, за напівзачиненими залізними дверима колишнього конструкторського бюро, горіло слабке синє світло. Було чути безперервний, тихий гул охолоджувальних кулерів мобільних серверів та швидке клацання клавіатури.

Удар! Двері з гуркотом вилетіли всередину під вагою штурмового тарана.

— СБУ! Руки на вихід, зброю на підлогу! — закричали бійці, залітаючи в кімнату.

Але замість озброєної засідки вони побачили лише великий стіл, заставлений технікою, і трьох зв'язаних пластиковими хомутами програмістів-заручників, яких Барс змусив працювати на себе під страхом смерті. Сам технік синдикату, почувши шум, миттєво скочив у вікно, що виходило на пожежну драбину другого корпусу.

— Він іде через перехідний міст! — крикнула Марина, стрибаючи до головного термінала. — Шефе, він увімкнув таймер повного знищення логів! Якщо я не зупиню його за три хвилини — ми втратимо всі адреси «Vanguard» в Європі!

— «Альфа», зачистити приміщення та звільнити заручників! — скомандував Макс. — Артеме, за мною!

Капітан і Артем вискочили на заіржавілий металевий міст, що з'єднував два корпуси на висоті третього поверху. Дощ лупив по залізу, роблячи кожен крок смертельно слизьким. Попереду в темряві мигнув довгий чорний плащ Барса. Найманець обернувся і зробив два хаотичні постріли в їхній бік. Кулі зі свистом пробили металеву обшивку мосту, вибивши сніп іскор.

Макс зреагував миттєво — він штовхнув Артема за важку залізну опору, а сам зробив чіткий постріл у відповідь. Куля влучила Барсу в стегно. Технік скрикнув, випустив свій планшет і, кульгаючи, зачовгав углиб темного цеху другого корпусу.

Артем не став чекати команди. Побачивши, що ворог поранений і більше не може загрожувати Софії зброєю, хлопець вискочив із-за укриття і першим залетів у темряву цеху.

Барс лежав на підлозі біля старої токарної станини, судорожно намагаючись перезарядити свій пістолет здоровою рукою. Його капюшон злетів, оголюючи бліде, поросле щетиною обличчя, спотворене тваринним страхом щура, якого загнали в кут.

Артем підскочив до нього, сильним ударом черевика вибив зброю з його рук і схопив Барса за комір плаща, з силою притиснувши його голову до холодного заліза станини.

— Слухай сюди, виродку, — просичав Артем прямо йому в обличчя, і в його голосі Барс почув ту саму нещадну залізобетонну силу родини Ковалів, яка свого часу знищила Вікторію . — Твоя гра закінчилася ще в Токіо. Якщо ти хоч раз поворухнешся у бік Подолу, якщо з голови Софії впаде бодай одна русява волосинка — я особисто подбаю про те, щоб твоє життя в тюрмі перетворилося на суцільний цифровий нуль. Ти мене почув?

Барс лише хрипко закивав, ковтаючи кров із розбитої губи. Його очі були повні жаху перед цією людиною, яка щойно знищила останню надію його синдикату.

Макс заскочив у цех, тримаючи ситуацію під контролем. Він м'яко поклав руку на плече Артема:

— Досить, Артеме. Опусти його. «Альфа» вже тут. Твій код безпеки виконано ідеально.

У цей момент у навушнику Макса пролунав тріумфуючий, веселий голос Марини:

— Шефе! Таймер зупинено за п'ять секунд до вибуху! Я зробила повний зліпок європейської бази «Vanguard»! Ми вичистили цей бруд під нуль! Передай Артемчику, що його телефон тепер чистіший за новонароджене немовля, а на Подолі знову повний штиль!

Артем повільно відпустив комір Барса і витер руки серветкою. Він подивився у розбите вікно цеху, за яким над засніженим Києвом починало сходити перше, чисте ранкове сонце. Крига, яка три роки сковувала його душу, нарешті остаточно розтанула. Тіні минулого пішли назавжди, залишаючи місце для нової, вільної та чистої мелодії його майбутнього життя