Частина 2. Імбирний чай і розбиті резонатори

Артем повільно зняв мокре пальто. Він повісив його на старовинний залізний гачок біля дверей. Кожен його рух був обережним. Він намагався не порушити тендітну атмосферу цього місця. Майстерня була схожа на музей забутого часу. Під стелею висіли заготівлі з клена та ялини. На полицях стояли закручені слоїки з натуральними смолами та клеєм.

Софія відклала скрипку на стіл. Рухи її були плавними, але пальці все ще трохи тремтіли. Вона підійшла до маленького кухонного куточка в кутку зали. Невдовзі вона повернулася, тримаючи в руках дві великі керамічні чашки. Від них ішла густа, пахуча пара з нотками свіжого імбиру та лимона 

--Дякую, — Артем узяв чашку. Тепло кераміки миттєво розійшлося по його замерзлих долонях. — Я Артем.

— Софія, — дівчина сіла на сусідній стілець, акуратно підібгавши під себе ноги. — Ви так дивилися на інструменти. Ви граєте?

— Ні, — Артем гірко всміхнувся, роблячи ковток гарячого напою. — Я аналітик даних. Працюю з цифрами, кодами, логістичними ланцюжками. Абсолютно сухий, раціональний світ. Моя сестра Аня... ось вона вміє бачити красу в усьому. А я просто звик прораховувати ризики.

Він замовк, раптово спіймавши себе на думці, що вперше за чотири дні після повернення з Японії назвав ім'я сестри без болю в грудях [🌸💍❤️]. Софія помітила цю паузу. Вона не стала розпитувати. Її природна тактовність була мов м'який бальзам.

— Цифри теж мають свою музику, Артеме, — тихо сказала вона, дивлячись на дно своєї чашки. — Мій батько казав, що гарна скрипка — це чиста математика. Товщина деки має вимірюватися з точністю до десятих часток міліметра. Якщо помилитися хоч на волосок — дерево замовкне. Резонатор розіб'ється, і замість чистого звуку буде лише порожній скрегіт.

— Резонатори... — тихо повторив Артем. — Схоже, мій власний резонатор хтось розбив дуже професійно.

Софія підняла на нього свої ясні очі. У цьому глибокому погляді хлопець прочитав дивне розуміння. Вона знала, що таке розбита душа. П'ять місяців тому її власне життя було затиснуте в залізні лещата шантажу найманця Барса [❤️‍🔥📖]. Вона щодня приходила сюди, працювала з деревом, а за її спиною кримінальний синдикат «Vanguard» використовував її сервери для підготовки диверсій. Вона жила в постійному, німому жаху, боячись за життя свого молодшого брата. Вони обоє були пораненими птахами, які шукали захисту від штормів минулого.

— Знаєте... — Софія встала і підійшла до великого робочого столу. — Дерево можна вилікувати. Навіть якщо тріщина здається смертельною. Старі майстри використовували особливий копаловий лак і міцний тваринний клей. Вони змикали краї, затискали їх струбцинами й чекали. Потрібен був лише час і правильна температура.

Вона дістала з верхньої полиці стару, наполовину розібрану віолончель. Її верхня дека була розколота навпіл, оголюючи темну порожнечу всередині інструмента.

— Ось, — вона лагідно торкнулася пальцями пошкодженого дерева. — Цій красуні більше ста років. Її знайшли в закинутому підвалі на Подолі. Всі казали, що її треба просто спалити в печі. Але я бачу, що її серце живе. Я зберу її. Навіть якщо на це підуть місяці.

Артем поставив порожню чашку на комод і підійшов ближче до столу. Він дивився на її тонкі, вимазані в деревному пилу пальці, на її зосереджене обличчя, підсвічене теплим світлом настільної лампи, і відчував, як залізна завіса його цинізму починає повільно падати.

-Можна мені допомогти вам? — раптом запитав він, здивувавши самого себе. — Я нічого не тямлю в музиці, але я вмію тримати інструменти й чітко виконувати інструкції. Мені... мені дуже потрібно зайняти чимось руки. І голову.

Софія здивовано поглянула на нього, а потім її губи вигнулися в першій, неймовірно ніжній і чистій посмішці:

— Звісно, Артеме. Допомога аналітика мені не завадить. Старому дереву потрібні міцні руки.

Дощ за вікном продовжував лупити по бруківці Контрактової площі, але в старій майстерні на Подолі дві самотні долі вже зробили свій перший, спільний крок назустріч зціленню