розповідь

Нова лялька для Чейби

• Бабусьо, чого ти така зажурена сидиш? І очі мокрі? Що сталось?
• Та ніц не сталось. От біду маю, що вчора було не помню, а що було 60 літ тому помню, ніби вчера.
• І що такого сталось 60 років тому? То який рік був?
• Давно, ще як ми тоді в польщі мешкали. А прийшли німці і все то сталось. Чейбу пригадала.  Бідненьку маленьку Чейбу і її ляльку. Сусіди в нас були файні, жиди і я ходилам з Чейбою, Чейба така як я була, все так само зі мною їла, і ходили ми разом. Як то сі називає тепер? Дружили, так.
• І що?
• От то так і було, слухай внучку, повім ті.

• Стасьо, де-с так довго бувис? Вже Іринцю вложилам спатки, я виділа ти підводов туткай-во давно став. Де-с був?
• Йой Катерино, до сусідів Кешвів мусів вступити. Аарон ми вхопив перед фіртком і каже – зайдіт, зайдіт до нас, сусіде зайдіт, шось вам повім, - я й зашов. Німці всіх жидів в сусіднім селі позавчора половили. Йой Матко Боска, шо то сі діє?
• Ну то й шо що половили?
• Та то, же кого не забили в хаті того десь повезли, певно же мордувати. І оголосили же хто жида спряче, того забют. Вчера забили пана Ромчикового і жінку його, дітисок нагнали а хату спалили. Бо дітей жидівських прятали.
• Ти чого до Аарона ходив? – голос в Катерини тремтів і очі видавали смертельний страх.
• А того, же Аарон плакав і просив, просив взяти Чейду малу і спрятати, гроші ми пхав в руку. Нашо ми ті гроші? Нашо?
• А решта діток?
• А решта вже завеликі і хлопці то, сама знаєш. Але-ж та їхня родина не ходила до синагоги і в суботу шось там хазяйнували на подвірї. Чейба то та мала що з Іринцею нашою ходит,  та ти знаш її.
• Боже, Боже, що то си діє Стасю, що?
• Ненза та прийшла німецька і чорна біда си діє. Я мушу сховати малу Чейду, що мислиш Катю?
• Мислю як не поможем тим людям Біг нам то не простит.
• Біг простит, він Великий і Милосердний, я си не прощу. Зара я приведу малу до нас.

За якийсь квадранс часу привів перестрашену малу Чейду. В руках дитини була гарна, пошита з кольорових клаптиків тканини лялька, і все.

           Чейба була вельми слухняна, їй наказали сидіти вдома, не виходити на подвіря і ні з ким не розмовляти. Чейба слухалась, але така гарна лялька! Пан Стась казав же купить ляльці кавалєра, нареченого!  Чейба раділа і була щаслива лишень від однієї думки про щастя для своєї ляльки. Але треба ляльку показати всім дівчатам сусідським! Он Ірця вже гуляла від рання.Чейба не втрималась, вийшла з пустої хати.

          Сьогодні пан Гжегош був вельми злий. Корова «врізала дуба»,  як-то не змогла отелитися? Взяла і здохла, замість телятка принесла клопотів і гризоту принесла, треба її завтра, скоро продати на базарі, треба пана Євстахія просити би завіз фіром.

          На стовпі в центрі села зранку повісили оголошення:

«За виданого жида або жидівську дитину,  нагорода 25 рейхсмарок!»

          Пан Гжегош замислився і поволі пішов далі, пішов у шинок залити горілкою невдачу з коровою. На зустріч йшла мала Чейба, він знав що сусід переховує жидівську дитину, але за три мішка проса, мішок кукурузи і мішок пшениці обіцяв не видати сусіда.

          - Дівчинко, де ти йдеш сама?

          - Йду куліжанкам ляльку показати, треба їй біднонькій нареченого найти десь.

          - Ну то ходи зі мнов, там файні ляльки є, найдеш їй хлопця-ляльку гарнютого, то сі оженят! – Чорна думка в пана Гжегоша виникла як блискавка, нова корова вже вималювалась в уяві.

          Сьогодні, в гарний, жовто-золотий осінній день, до хати старости села приїхало два авта. З одного вийшли німецький офіцер і офіцерка, друге було простою критою вантажівкою, з нього ніхто не вийшов. Трохи згодом виліз водій і ще один солдат. Обоє були у військовій формі і озброєні автоматами. Ще за годину люди почали приводити малих дітей. Дехто з дітей плакав, дехто рюмсав.

          - Ходи, Чейба, ходи! Там в тій хаті мают файні ляльки, певно і для твоєї є кавалер!

          Він завів дівчинку в середину і підвів до столу.

          - Як ся називаш? – Офіцерка дивилась строго насупивши брови.

          - Ти що Ельза сліпа? – Інший німець був ще зліший,- що не бачиш що то жидівка мала? – Де і хто її ховав?

          - Прошу пана, я нє вєм, я на вулиці її вхопив і ту привів одразу. – Гжегош перестрашився і вже почав жаліти за свою, як йому видалось,  файну ідею…

          - Добре, на 10 рейхсмарок, і спадай звідси, гнойку! – Пан Гжегош був в самому низі харчового ланцюжку і на більше йому за свій ганебний вчинок розраховувати сенсу не було. Він встав, взяв гроші і вийшов геть.

          До малої Чейби підійшла німецька офіцерка, видерла з дитячих рук ляльку і пожбурила її в відро для сміття,  потягла Чейбу в сусідню кімнату. На підлозі сиділо з десяток діток, більшість, переважно, плакали, рюмсали або кликали маму.

Чейба мовчала, жах і лялька в смітнику так перехопили подих, що слів і слізне було. 

           Пан Євстахій зайшов до хати і одразу,  побачивши заплакану Катерину і Ірцю все зрозмів.

          - Де мала Чейба?

          - Татко, татко, вона пішла нам дівчатам показувати ляльку свою. А пан Гжегош її вхопив за руку і десь повів, казав, що там ляльки гарні є.

          Пан Євстахій поклав на лаву нову ляльку для Чейби, він все зрозумів, присів поряд і заплакав.

Натанія 2020

Кірнос Юрій