Лицар. Частина 2

ІІ

***

“...Незареєстровані глашатаї, герольди чи інші розповсюджувачі інформації, що не мають відповідного посвідчення про дозволеність інформації, оподатковуються додатковим податком за кожне слово, сказане під час оголошення…” – Уривок з 1979 указу короля Хорама.

***

Вранці я прокинувся швидко, не розуміючи від чого, але ми вже приїхали. Колісниця стояла у такому ж депо, але більшому. Тут було гучно, та всі звуки перетворювалися на незрозумілий галас. Я вийшов з опущеним носом на вулицю. Досі голова не трималася. Я вийшов у гучне місто, на дуже широку вулицю, де у два ряди їздили вози. Будинки були досить високими, та на кожному другому виднілися балкони. Більшість будівель була пофарбована у дивні червоні або жовті кольори. Схоже, тут теж немає ні мап, ні дощок, адже я не встиг обернутися, як наступив на листівку з оголошенням про відкриття чергової крамниці. Хоч поряд була кав’ярня, навряд чи мені на неї вистачить грошей. Я пішов кудись впродовж вулиці. Куди далі? Я в Таулісі, що тепер? Що я… Точно, я думав про резиденцію. Потрібно її пошукати. Резиденція в Касто знаходилася прямо на центральній площі, може, й тут так само. Вже який раз я йду до центру незнайомого міста. Залишилося лише знайти його. Я ходив наче колами. Тут були великі та примітні будинки, як-от якийсь величезний храм із дахом, схожим на золотий, але я не міг знайти жодної зачіпки. Довгі вулиці виходили самі на себе, а якихось площ чи парків я просто не знаходив. Це тривало, допоки я не почув музику. Мелодія, що лунала десь у місті, звучала сумно, але водночас надихаюче. Я пішов на слух і вийшов до якогось дивного парку – чи, радше, алеї, що була як одна дуже довга вулиця. Одна стежка з кількома колами-площами, а навколо – дерева, наче затиснуті між двома дорогами. Я вийшов на одну з площ алеї. Тут стояло багато людей навколо чоловіка з якоюсь гітарою. Він і грав ту музику. У ній не було слів, а мелодія здавалася занадто м’якою для гітари. В центрі кожної площі стояли напівчорні пам’ятники лицарям. Усі вони виглядали по-різному, у різних позах та з різними предметами, хоча деякі деталі повторювалися: короткі й довгі, інколи подвійні мечі, квіти, метелики, а у одного був навіть птах. Я підійшов до статуї, що стояла на цій площі. На постаменті було написано: “Лицар Делатоар – хай світить сонце на могилу твою. Пам’ятаємо тебе як того, хто відкрив вітрила нашому народу. Пам’ятаємо тебе”. Я намагався йти цією алеєю, вишукуючи площу, що могла б бути центром, але вже зовсім не розумів, чи в центрі міста опинився. Навколо цієї алеї я знайшов дві площі. Сподіваючись, що на одній із них побачу резиденцію, я пішов туди. Площа була майже порожня, усюди валялися листівки. Під маркізою розкинувся якийсь ресторан, а посередині стояв непрацюючий фонтан із лавками навколо нього. У мене немає грошей на ресторан, а резиденції чи хоча б натяку на неї тут не було, тому я пішов до другої площі. Але дорогою мій погляд зачепило інше: тут була висока огорожа, через яку можна було побачити розкішний сад із білими ротондами й черговими статуями лицарів. Він тягнувся вдалечінь, де вже не було видно кінця через густі кущі білих квітів, що росли навіть на деревах. Я знайшов вхід туди, але ворота виявилися зачиненими. Там був напис: “Вхід у сад Франтовілійської культури – 8 мідних монет”. Я міг би туди піти, але, напевно, краще прибережу гроші на щось корисніше. Я дійшов до другої площі, але й там теж нічого не знайшов: фонтан, лавки, дерева та невелика альтанка, де були розвішані листівки. Схоже, це теж не центр. Здається, я вже мав до нього дійти, а місту й краю не видно. Не знаю, яка столиця більша, але тут легше загубитися. Резиденцію я не знайшов. Сподіваюсь, рішення якось прийде, буду шукати по місту, але зараз мені потрібно поїсти. Голодний я чи ні, а у мене вже знову починає гудіти голова. На площі я, звісно, знайшов крамницю, де зміг купити хліба за останні гроші, але що мені робити далі – я не знаю. Я пішов куди ноги несли. Місто велике, але резиденція одна, та, сподіваюсь, я не пропущу її. Дорогою десь наче на краю міста виднівся дах якоїсь величезної будівлі, схожої на замок. Може, це резиденція? Виявилося досить важко знайти шлях туди. Вози постійно гучно проїжджали повз мене. Хоч вони рухалися лише по дорозі, але відчувалося це занадто близько. Люди тут теж мене уникали. Я намагався не звертати на це уваги, адже вже не міг знайти причину, але цього було важко не помічати. Чим ближче я підходив до тієї будівлі, тим меншими ставали будинки, а вулиці – бруднішими. Людей тут ходило менше, але серед них я почав частіше впізнавати коричнево-помаранчеві вбрання людей з гільдії. Не знаю, чи бачив я вже гільдію в цьому місті, – напевно, так. Коли та будівля вже виднілася в кінці вулиці, вона затуляла сонце, а інші будинки зменшилися до одного поверху та зовсім втратили барви. Здається, наче я потрапив у інше місто, яке зовсім не схоже на той Тауліс, що я вже бачив. Будівля, до якої я йшов, виявилася круглою та виглядала досить старою порівняно з іншими. Я швидко знайшов вхід та неочікувано впізнав інтер’єр гільдії, але збільшений в кілька разів. Тут була велика зала із затоптаними червоними килимами, мечами та сокирами на стінах, такою ж самою дошкою завдань. Але, крім звичних віконець гільдії, в центрі стояла наче якась приймальня зі своєю напівпорожньою дошкою. З цікавості я підійшов ближче. Посередині дошки висів один листок: “Великий щорічний турнір – зовсім скоро! Воїни, які володіють холодною зброєю, битимуться в дуелях, допоки хтось не впаде на землю! Кожен, хто володіє зброєю та може показати справжній виступ, може взяти участь абсолютно безкоштовно й отримати головний приз у розмірі більше ста платинових монет! А кожен глядач може робити ставки та вигравати разом з обранцями! Зовсім скоро…”. Турнір? Я не знаю, скільки коштують платинові монети, але звучить як велика нагорода. Мене зацікавила ще одна деталь з листа: “...На час турніру кожен гість із далекого краю чи іншої країни отримає тимчасову кімнату в будівлі арени…”. Я можу отримати житло. Безкоштовно. Тут лише потрібно повалити іншого, навіть не потрібно… Так, і це може бути легше. Тут же немає ніякого “лідера”... Напевно. Гаразд, але скільки це буде тривати? Я спробую спитати тут.