Король. Частина 3

ІІІ

***

“...я був там один, там де не знаю де, хоч місце і здавалося знайомим. Напевне я мав сюди прийти, рано чи пізно, але де інші? Потрібно когось знайти… Для мого нового, останього плану…” – Уривок з щоденника, Акал Свер.

***

Коли, через два дні, ми приїхали до Касто. В сховку нас зустрічали ті команди, що діяли тут. Я не знаю, що вони робили, але судячи з реакцій Акала, це вдалося. Я не знаю, що мені робити… Все що я робив, як я тренувався, усе, що казав мені Гарніос здавалося марним. Навіщо це все… Коли я сидів у себе на ліжку та дивився у темряву, навпроти мене сів Кальоне.

— Ну що, малий, як справа?

— Я-я не знаю. Я нічого не зробив…

— Почекай-почекай, для початку, що у вас була за справа? А то той товп не дає мені чути, що каже Акал.

— Н-нам потрібно було приборкати д-дракона.

— Ого, дракон, отой великий літаючий. Так складна робота і, що ти кажеш. Що не впорались?

— Н-ні, ми впорались, але… я-я нічого не зміг зробити, я не допоміг.

— Заспокійся, хлопче, а то ти скоро тут розтанеш від суму. Я так розумів, що ти не зміг помогти і тому засмуткував. Не велика біда, покажеш себе десь ще.

— Але, я нічого не зміг зробити, зовсім. Акал казав мені, він наче хотів побачити мій потенціал, а я…

— Малий, паніка твій ворог. Дай гадаю ти коли бився то панікував, там думки гуляли, чи ще щось таке?

— Т-так

— Це неправильно, ти ніколи не маєш панікувати під час бійки, пробуй коли… там приклад, якось тренуватися, не думати ні про що… концентруватися на чомусь одному… не знаю, як пояснити.

— С-справді, і це допоможе?

— Ну має помогти, я взагалі-то не воїн, але у роботі це помагає. Добре, малий, кріпись! Ну, а я піду, кудись…

Концентруватися… Я-я не впевнений. Як це мені може допомогти? Але він був правий, тоді я сильно боявся дракона та тільки про це і думав, може… Як він здогадався? Зараз він був схожий на… Він швидко пішов, залишивши мене одного. Поки ми говорили, Акал кудись пішов, а натовп став потроху розходитись. Я не знаю, мені потрібно хоч трохи відволіктись. Може книжку почитати? Напевно… Я узяв книгу та вийшов на вулицю, до звалища. Я відкрив книгу. Потрібно якось відволіктись… Третій розділ: “Комбінації ударів та практика”. Тут навіть була інструкція, як зробити манекен для тренування. Цікаво. З мотлоху, що тут був я зібрав щось, що схоже на опудало. Мені здається воно занадто крихке вийшло. Якби ж я мав ті манекени, що були у… Може… може мені і зараз спробувати ту концентрацію. Не думати ні про що, або сконцентруватися на чомусь одному. Коли у мене гарно виходило бити? Коли Гарніос вчив мене робити багацько ідеальних ударів. Також, коли я увесь день працював на фермі Райнора. Потрібно спробувати сконцентруватися… Комбінації ударів. Практика. Комбінації ударів. Практика. Підсічки, вертикальні, горизонтальні удари, удари з різними хватами та стійками. Щоб гарно битися, потрібно знати це все. Знати це все? Так… напевно… так. Удар за ударом. Це важко. Це важко?  Коли манекен, що я зробив розсипався, раптово з’явився Акал, що зупинив мою спробу. Він нічого не сказав, дивно подивився та дав мені у руки гроші, чотири золоті монети. Це моя плата за те завдання… моя частина. За… ні, нічого, не буду про це думати. Я продовжив тренуватися за книгою, до поки не почув, що Акал скликає людей. Вже вечоріло, але я всеодно не встиг перейти до четвертого розділу. Я спустився в них, де усі знову зібралися навколо Акала.

— Революція! Перший етап активних дій успішно завершений за досить короткий час! Зараз ми переходимо до наступного етапу, тепер вже останнього перед атакою, команди залишаються тіж самі, але завданні змінюються! Команда права, ваше завдання повністю вивідати та перенести папери звітів та інших документів про армію, людей та захисті структури в місті, через наших союзників! Команда гільдії, наше завдання атакувати у підмісті на саму систему стримування магії! Я сподіваюсь ви всі готові, революція, з кожним днем ми ближче до нашої мети, як ніколи до цього!

Я ж у команді гільдії, тобто мені потрібно буде допомогти з тою системою, але… що це? Я вперше чую про таке. Мої думки перебила Дека.

— Слухай, хлопчисько, я розумію, так і так, але Акал сказав, що ти тепер попрацюєш у іншій команді, а наша команда візьме когось іншого. Розумієш? Не ображайся.

Я-я більше не в команді? Це через те, що я був безкорисним? Але, чому? Я-я ж міг ще, як Кальоне казав… Я-я не хочу. Але… але їхня команда відвернулася від мене, вони зібрались та пішли. А я залишився тут. Я в команді права… Я не зможу показати себе? Свій потенціал… І знову усе марно. На що я сподівався? Звісно вони оберуть іншого, а не мене, такого дурного… Мені-мені тепер доведеться працювати тут. Знову з паперами, але здається лише розносити… Ех… Поки я дивився на двері, через які пішла команда гільдії, я почув голос ззаду.

— Право, агітація, до роботи! За планом Акала ми маємо поділитися на групи, що будуть ходити до конкретних установ. Головна задача – це зібрати папери, звіти та реєстри, за нещодавні дати, винести їх та принести сюди для аналізу. Я сподіваюсь усі готові! До роботи! — казав якийсь чоловік, що став на місце Акала.

Всього Лише винести папери… це не має бути складно. Я опинився в групі з трьох людей, я їх не знав, нам потрібно йти до міської академії знань. Академія? Це ж наче, як школа? Там пишуть якісь документи? Тим паче знань… навіщо звідти брати папери? Я не знаю їхню систему, чи хоча б план… Усі виглядають так наче знають його, а я не знаю… Я не знаю де знаходиться ця академія, тому піду просто за цією групою. Ми вийшли на вулицю та пішли у протилежному напрямку від канцелярії, де я був раніше. Схоже, що ці люди у групі теж не знали один одного, або просто не говорили. Та, я не один хто не знаю куди йти, тому нас вів лише той чоловік, невисокого зросту. Ми не розмовляли дорогою, я дивився вниз, а інший, що йшов поруч дивився на місто. Невже він теж не звідси? Не знаю. Не хочу питати. Коли ми дійшли, я побачив велику трикутну будівлю, з якогось білого матеріалу, але цей колір відчувався дивно… Ми увійшли. Тут був величезний хол, зі сходами, книгами та купою дверей. Це наче дійсно, як… Як школа, яку я собі уявляв. Мене вчили батьки, але завжди розповідали, що після чергового переїзду обов’язково віддадуть мене у школу і саме так я її уявляв. Навіть затишно… трохи. Ми всі разом пішли до якогось кабінету перед сходами, але коли ми підійшли, невисокий чоловік, що нас вів обернувся та побачив, як ми вдвох стоїмо за його спиною. Він дивно на нас подивився, а ми переглянулись. Жестами він вказав куди нам іти. Якийсь він не багатослівний… Ми розійшлися туди куди він вказав. Я вже стояв перед іншим кабінетом, з написом: “Кабінет Ари Норте”. Я тихо постукав у двері. Відповіді я не почув, але через мої стуки двері відчинилися.  Я тихо зайшов всередину.