Мета. Частина 1

***

“...Надання постійного місця проживання, більше ніж на три дні, людям без свого житла заборонено без присутності посвідчення про рідність чи учнівського дозволу…“ – Уривок з 1389 указу короля Хорама.

***

“...Я не йду сліпо по стежці, яку хтось мені покаже, я йду в луг, де немає неправильних шляхів…” – Уривок з книги “Дух свободи”,  Герома Квієші

І

***

Я хочу його знайти.

Що це було? Цей старий наче зник. Я навіть не встиг побачити куди він пішов. Що як я його знайду, але що я йому скажу? Це не важливо він перший хто зупинився. Я впевнений він інший. Може я його вже бачив? Точно! Він один із тих генералів, що галасують у таборі, але я не можу потрапити у табір. І мені напевно краще зупинити свої тренування у цьому провулку. Тоді, що мені робити? Може… Точно! Я бачив його раніше. Він стояв біля дошки новин, коли я перший раз прийшов до пошти. Може я спробую знову його там пошукати. На цей раз я швидше знайшов пошту, адже вже зміг вивчити багато провулків та вулиць у цьому місті. По дорозі голод нагадував про себе. А що як я його не знайду? Мені потрібно знайти роботу. Але куди я піду? Куди б я не йшов мене били та я залишався лише з новими синцями. Може я спробую знову піти до Кардо. Точно, він єдиний хто мене не бив. Хоч я і не працював у нього. Може він дасть мені роботу. Коли я прийшов до пошти, я побачив що біля дошки нікого немає. На дошці нічого не змінилося, ті ж самі дурнуваті укази. Навіть читати їх не хочу. То, що мені робити? Піти ще пошукати того старого, чи йти до Кардо? Якщо я зараз піду до Кардо, то можливо більше не зустріну старого, а якщо я пошукаю то… Може я запитаю у старого, чи може він дати мені роботу. Якщо він інший, тоді я точно зможу заробити гроші та зможу нарешті купити собі їсти. Тоді куди мені йти? Де ще я можу знайти його. Поки я думав, почало вечоріти. Мені потрібно повернутися до того провулку, де я спав. А завтра… Я сподіваюся що знайду того старого. Якщо ні? Сезон збору врожаю вже закінчився, чи буде Кардо там? У минулий раз він дуже погано відреагував на мій візит. А що як… Все марно? Я повернувся до провулку, де я спав минулої ночі. Проходячи площу, я бачив що більшість кав’ярень вже зачинилась, а деякі з них назавжди. З табору досі лунали гучні крики генералів. Я ліг спати, коли усе затихло. Ніч все темніша.

На ранок я прокинувся від грому. Десь в далині йде гроза. Я побачив, що небо було заповнене хмарами. Якщо я не знайду більш надійний сховок до наступної ночі, я можу захворіти. І тоді… Я навіть не хочу про це думати. Я вирішив що сьогодні ще спробую знайти того старого, а якщо не знайду то піду до Кардо. Сподіваюсь, що до того часу гроза не розпочнеться. Я вийшов до площі, довкола було мало людей. Я пішов шукати старого. Я проходив багато вулиць. Вони були однотипними, але я вже навчився знаходити орієнтири. Коли я проходив по частині де раніше була команда Крави, я побачив, що вони насправді робили. Це ж місце де був… Вони не будували – вони руйнували. Мій дім... Від нього залишились лише камені, на яких стояли стіни. Мій… Рідний… Дім був повністю зруйнований. Двір, ганок та кухня – нічого не залишилося. Я хотів би побачити його ще раз. Чого все так? Це жорстоко. Все за указом, так? Зруйнувати усе що я любив, за указом? Тепер… Тепер куди мені йти? Яка моя мета? Я хотів повернути його, але тепер… Це не можливо. Тепер у мене нічого не залишилося… Тільки серп. Батько, мати, я хочу до вас. Чого доля так несправедлива. Кейло, Муаре, чого все так сталося? Я пам’ятав усе. Усе було наче у тумані. Тоді я і сам міг загинути. І може тоді… тоді б я… Я сів на дорогу та ще якийсь час просто сидів і дивився на залишки колишнього дому. Такого рідного дому. Це був будинок що завжди зігрівав мене. Будинок куди я завжди повертався. Будинок що захищав мене. Минула ціла вічність, коли я сидів і дивився на… Нічого… Нічого не залишилося… Мені потрібно піти знову пошукати того старого. Це важко… Наче… Я проходив вулицю до плоші та згадував як ми йшли по ній з мамою… Братами… А їхній голос, я хочу знову їх почути. Коли я підходив до площі я почув знайомий голос.

—...Кинув до підворіття, а того скупого продавана вилаяв, щоб він більше не обманював людей, — голос старого чувся з повороту.

— І нащо ти це зробив? Тобі проблем недостатньо? Ти ж сам розумієш що кожен виживає як сам може, — почувся інший голос.

— Ти не розумієш, я врятував чиєсь життя, а добро завжди повертається.

— Ну знову ти за своє. Ну не буває у нашому світі цієї доброти, кому як не тобі про це знати.

Я вийшов до площі та побачив старого й ще якогось чоловіка, схожого на нього, але молодшого. Вони сиділи за столом, навпроти кав’ярні. Я одразу підійшов до них.

— Добрий день, я зовсім один і без грошей. Може у вас є щось з чим я можу вам допомогти, а потім ви мені заплатите.

— Ой, хлопче, звісно у мене знайдется для тебе робота, — відповів старий.

— Стій-стій ти знову хочеш це зробити? Гарніосе, ти з глузду з’їхав? Ти знову хочеш забрати в табір дитину? — перебив другий.

— Ой, Райноре, не будь таким суворим. Ти ж чуєш хлопчик самотній і помирає з голоду.

— Ні, ні ти не пам'ятаєш що було у минулий раз? Тим паче, з новими законами тебе засудять, Гарніос, ти розумієш?

— Так, я сам вирішую кого я привожу до табору! І взагалі, це той самий хлопчик про якого я тобі розповідав.