РОЗДІЛ 34

Заміра

Я відкрила очі і оглянулася навколо. Я знаходилася в якійсь камері, мабуть у в’язниці дуже древнього замку. У нас таких більше не роблять. У всьому Шеасі всього одна в’язниця – Ісла. У замках останні триста років в’язниці не роблять. Усіх полонених відразу до темних відпраавляють, в’язниця у них велика, всіх вміщає. У древніх замках – не древніше тисячі років, всі в’язниці прибрали і переробили на господарські приміщення. Отже, якщо піти методом виключення, в Шеасі всього три замки, які досі існують і їм уже більше тисячі років. Якщо подивитися магічний фон… гм… і світла магія і темна… Галахарський Замок на межі двох королівств! Отже ж…! До мене підійшов чоловік, який до цього стояв у тіні. І я відразу впізнала його.

«— Дядько… - подумала я сумно.

— Це твій дядько? – у моїй голові пролунав голос Шейхана. Судячи по посмішці Дядька, вираз мого обличчя був дуже здивований, та воно в принципі так і було.

— Шейхан?

— Не має часу пояснювати. Ти його знаєш? – я вже трохи заспокоїлась і обличчя здається стало нормальним.

— Так, це Палем Замхар. Мій дядько, по лінії матері.

— Мені жаль…

— Мені теж. Мені жаль, що я колись йому довіряла.»

— Нізащо не повірила б, що ти лиходій, якби не побачила це сама. Ми ж в Галахарському Замку чи не так? Ти працюєш на лорда Фераю Галахара?

— Ти завжди була занадто довірлива. І так, ти права, я працюю на лорда Галахара. А як ти зрозуміла?

— У Шеасі всього три замки, у яких залишилися в’язниці. А магічний фон показав і світлу і темну магію. Логічно було зробити висновок, що замок на межі двох королівств, а такий в нас тільки один – Галахарський.

— А ти розумніша ніж я колись думав. Але як ти перевірила магічний фон, ти у кайданах з каменю помсти.

— А тобто, ти ще вмієш думати? А я думала, що в тебе мозок просто для краси. А про кайдани, я помітила. Але це мене не зупинить.

— Тобі краще думати, що говориш! І ми ще побачимо, чи вони тебе зупинять чи ні. Але живою звідси ти не вийдеш, це я тобі гарантую!

—  А я і не збиралася виходити. Я збиралася вилітати! – крикнула йому в спину. Він пішов на вихід дуже розлюченим.

— Це ми ще побачимо! Ти граєш з вогнем Заміро Бейнуар!

— Так само як і ти Палеме Замхар! – він вийшов на останок грюкнувши дверима.

«— Так тримати Заміро! Ми вже в замку і думаю скоро вже будемо. Якщо можеш, проскануєш місце, щоб ми тебе швидше знайшли?

— Зараз. – я закрила очі і прошепотіла. —  Аурум ліберас. – я відкрила очі і побачила себе з висоти. Моє тіло було прикуте кайданами до стіни.

«— Ти ще тут Шейхане?

— Ти… як  ти це зробила?

— Я маг і світла і темряви, якщо ти не забув.

— А, точно. Суміш магії дає не передбачуваний результат!

— Саме так!»

Я полетіла крізь стіну і опинилася в коридорі. Викликала клубок магії і прикріпивши його до дверей пішла шукати вихід.

«—  Шейхане, я зараз спробую знайти тебе і передати тобі клубок. Підеш по його сліду і дійдеш до моєї камери. Зрозумів?

— Так, я ж не тупий! – я на це тільки фиркнула.»

Пролетіла по коридору, через двері і повернула направо. Там були два коридори, я повернула ліворуч і не прогадала! В кінці цього коридору, на одному з поворотів стояла команда з Шейханом на чолі.

«—  Заміро, я розриваю зв’язок зачекай.

— Гаразд. – я підлетіла ближче до Шейхана і передала йому клубок. Той став видимим, так само як і нитки. Вони пішли за ними слідом, а я повернулася у своє тіло.»

Через сім хвилин вони прибули до мене в камеру і провозившись із кайданами дві хвилини нарешті звільнили мене. Ми вирушили на пошуки мого дядька. Я як було в сукні, так і залишилася. Я ж як знала! Взяла не пишну і не дуже довго, тож бігти в ній по коридорах можна було.