РОЗДІЛ 33

Шейхан

— План всім зрозумілий? – капітан розвідників, якого ми зробили головним, Хорей Беліан, запитав в нас ще раз, чи зрозуміли ми план. Ми всі дружно, разом з гвардійцями похитали головами. Він закотив очі і все-таки пояснив ще раз: — Ми летимо до замку і приземляємося за два кілометри від нього. Звідти добираємося магією. Замок захищений антимагічним захистом, тому ми заходимо з боку лісу. Проходимо повз охорону і зайшовши в середину  - без шуму! - розділяємося на дві команди. Одна команда визволяє принцесу Заміру, інша  бере в полон лорда Ферая Галахара. Тепер все зрозуміло?

— Ні, як ми маємо знайти принцесу Заміру? – один з розвідників ще не ввійшов у суть справи.

— З цим я допоможу. Айро! – з’являється Айро і очі у всіх стають квадратними. —  Можеш зробити так, щоб я міг бачити і чути все те, що й Заміра?

— Гаразд, – він клацнув пальцями і з них вилетіла іскра і влетіла в мою голову. —  Якщо це все, я спати, – сказав і зникнув.

— І що ти бачиш? – Теар подивився на мене.

— Нічого, схоже вона ще не прийшла до тями.

— Це погано, але добре.

— Це як?

— Погано бо ми не знаємо, де вона, а добре, тому що поки ми не дібралися до місця, вам краще могти нормально аналізувати ситуацію, – Хорей пішов до іншого кільця галявини, на якій ми стояли і, перетворившись на дракона, злетів у небо. Гвардійці один за одними приєднувалися до нього, так само як і ми. Коли всі були у повітрі, він рикнув і полетів уперед, а ми за ним.

Ми летіли вже десь півгодини, цього разу, Змій дозволив мені самому керувати польотом. Ще через півтори години, ми були вже за три кілометри від замку і почали повільно спускатися. Ще трохи і ми сіли на галявині в лісі.

— Переносимося, – після слів Хорея, всі взялися за руки і ми перенеслися до тієї частини лісу, де була південна стіна замку. —  Ділимося на групи. Шейхан Тейріан, Вітал Калітон, Вітанія  Даркад, Сансет Гаран, Вайнер Айс, Валері Тайрен та Кальмія Вайп. Ви ідете рятувати принцесу Заміру Бейнуар. З вами йдуть двоє бойовиків і семеро розвідників. Решта  зі мною за лордом Галахаром. Діємо по обставинам, в плані все не чітко, тому що ми не знаємо, що може статися, а тепер ходімо, – ми розділилися і моя команда тінями пробралася повз охорону, притискаючись до стін. Щойно охорона пройшла повз, ми закинули мотузку на один зі шпилів замку і почали по ній забиратися на гору. Коли всі вже були на горі, охорона почала повертатися і ми заховалися в середині сторожової вежі. Як тільки охорона знову зникла, ми спустилися сходами біля вежі у внутрішній двір замку.

Там нас зустріли п’ятеро охоронців. Бойовики нейтралізували їх швидко, але вони встигли підняти шум, на нього прибігли ще десятеро охоронців.

— Ідіть, ми їх затримаємо, – зі ще одного боку почали збігатися охоронці. До бойовиків приєдналися троє розвідників, Вайнер та Вітал з Вітанією. Я кивнув і ми побігли до єдиного вільного входу, а позаду нас п’ятеро гвардійці та троє наших друзів залишилися битись з шістнадцятьма охоронцями. Але це тільки ті, що ми бачили.

Ми пробігли довгим коридором і ледь не зіткнулися зі ще одною групою охоронців. Тільки те, що ми сховалися за поворотом нас врятувало. Проте, як тільки вони підійшли, ми вирубили охоронців і залишили їх у найближчій комірці. Нам не потрібні свідки. Ми вже збиралися йти, коли все перед моїми очима поплило, а потім замість коридору, я побачив двері камери, а переді мною  стояв якийсь чоловік.

Потім все знову повернулося до норми. Переді мною стояла Валері.

— Шейхане ти в порядку?

— Заміра прийшла до тями, – цього виявилося достатньо, всі все відразу зрозуміли.

— Зосередься на Замірі, ми тебе поведемо, – я кивнув. Закрив очі і знову побачив кімнату. Я поговорив з  Айро і тепер  між говорити з Замірою у її голові.

— Змій! Бери контроль, – встиг шепнути я перш ніж повністю втратити зв’язок з реальністю. Проте я чув, як Змій пояснював решті, що мав на увазі я і вести мене не потрібно. Я посміхнувся про себе і повернувся до Заміри.