РОЗДІЛ 32

Шейхан

Полонений втратив свідомість. Я залишив його, поки що. Обернувся і побачив, що всі досі стоять біля входу і напружено дивляться то на мене, то на  полоненого. Я роблю крок до них, вони роблять крок назад.

— Гаразд, звідси поясню, – і я розказав, що сталося. Всі по-іншому поглянули на полоненого. Коли він отямився, ми продовжили допит.

Через деякий час, я знову  запитав:

— Хто викрав Заміру?

— Я не знаю!

— Неправильна відповідь. Добре подумай, що буде далі, можеш здогадатися.

— Гаразд, гаразд! Я знаю тільки, що її мали відвести в Галахарський Замок! Туди ж я мав доставити і вас. Будь ласка відпустіть!

— Я подумаю, а поки посидиш у в’язниці, – Я клацнув пальцями і він перенісся до в’язниці Королівства Темряви на острові Делос -  в'язниці Ісла.

Ісла – в’язниця з дуже суворим режимом, навіть як для Королівства Темряви. Тож йому не пощастило. Хоча це єдина в’язниця на території темних, але  потрапити в неї бояться всі.

— Шейхане, а ти пробував до неї перенестися? – дуже розумне запитання задав Теар. Принаймні так воно було б, якби я це вже не спробував!

— Ти за кого мене маєш?! Звичайно пробував! Але там стоять якісь блокуючі чари, тож нічого не виходить, – я важко зітхнув і пройшов до столу. Жестом запросив усіх сідати і коли всі сіли продовжив: —  Отже, давайте складемо все, що ми маємо. Заміру викрали, вона в Галахарському Замку. І це все що ми маємо.

— Не зовсім.

— І що ще Кайліне?

— Ми тепер знаємо, хто її викрав.

— Хто? – ми крикнули це разом.

— Лорд Галахар. Галахарський Замок належить йому. Лорд Ферая Галахар – останній нащадок роду Галахар. Цей рід досить древній, вони побудували свій замок, рівно на межі двох королівств, ця межа ділить замок на дві рівні частини. Він знаходиться приблизно тут, – Кайлін показав пальцем на віддалену точку, на щойно з’явившійся карті.

— Звідки? – ми навіть договорити не змогли.

— Я нещодавно читав книгу про всіх лордів обох королівств. Хотів знайти інформацію про лорда Лінора, а натрапив на лорда Галахара.  Хто ж знав, що може знадобитися.

— Кайліне, ти молодець! Але як ти це все запам’ятав? – Кальмія була просто в захваті!

— У мене відмінна пам’ять.

— Це дуже круто!

— Крім того, дуже допоможе нашій справі. Повертаємося, – ми повернулися до Шеасу. Бал тільки дійшов до середини і то з натяжкою, за місцевим часом нас не було лише п’ять хвилин. Ми вирішили не продовжувати цей безглуздий, у світлі останніх подій, вечір, не варто витрачати час даремно. Ми повернулися до кімнат і переодяглися у щось більш підходяще. Це  були джинси і рубашки. Через десять хвилин ми вже всі стояли біля входу. — Я кличу гвардійців?

— Так.

— Гвардійці! – перед нами постало четверо гвардійців. —  Принцесу Заміру викрали, кличте підмогу, все що вам потрібно буде знати ще, розкажу коли повернетеся.

Відсутні вони були між іншим недовго – п’ять хвилин, і повернулися у складі п’ятнадцяти підготовлених воїнів, десять розвідників і п’ять бойовиків. Для тих хто не знає, розвідники це воїни, які проходять у тил ворога непоміченими і наносять йому удар з середини. Або рятують полонених, або вбивають ворожих воїнів в середині їхніх штабів.  Дуже небезпечні.

— Прекрасно. Тепер до справи, – спершу я розповів їм що до чого, але скорочену версію, на повну в нас не було часу. А потім ми почали складати план, як пробратися в замок, який виявився справжньою фортецею, і врятувати Заміру.