РОЗДІЛ 31

Шейхан

Я іду по стежці да бальної зали, щоб принести Замірі води. Чому їй стало погано я не можу зрозуміти, це все дуже дивно. Не доходячи до зали, зупиняюся. У мене з’являється відчуття, що за мною хтось стежить. Оглядаюсь, але нікого не бачу. Я проходжу ще трохи, але це відчуття не зникає. Я оглядаюся і саме вчасно! На мене летить чоловік з кинджалом в руках. Я встигаю відхилитися в останню секунду. Хапаю нападника за руку, спочатку одною, а потім і другою рукою. Я перекидаю його через плече і він падає на спину. З моїх рук зриваються іскри темної магії і закутують нападника в магічні кайдани. Кайдани темної магії, кайдани світлої магії і кайдани з каменю помсти – антимагічні, і тільки найсильніші серед найсильніших можуть їх пробити. Я помчався назад до Заміри, але побачив як її у портал заносять чоловік. Я помчався до них, але портал закрився перед моїм носом. Спроба перенестись до них була не вдалою, щось блокувало магію телепортації. Я пробував знову і знову, але нічого не виходило. Я був дуже злий. І тут я згадав що в мене є полонений. Я швидко побіг до нього, він намагався відповзти як черв’як, я впевнено підійшов до нього і підняв вгору.

— Намагаєшся втекти? Не вийде! Ти йдеш зі мною, – я перенісся до Острова Сутіні і залишив його в Сутінковій Залі. Я повернувся до бальної зали і пішов у бік компанії друзів. Вони стояли всі разом і розмовляли. Прекрасно. Не треба буде нікого збирати.

З моїх рук досі сипалися іскри темної магії, але вже менше. Проте всі все-одно, піддаючись інстинкту самозбереження, відійшли геть з моєї дороги.

— Шейхане! Що сталося?! Де Заміра? – Вітал миттєво підійшов до мене.

— Ходімо! – я розвернувся і попрямував до виходу, вони пішли за мною. Уже на вулиці, ми зупинилися. — Переносимося на Острів Сутіні, – вони здивовано переглянулися, але послухали. На Острові нас чекала просто таки картина маслом. Мій полонений знову намагається уповзти як черв’як, всі крісла перекинуті, стіл перекинутий на бік, а  він повзе до одного з кинджалів на стіні Сутінкової Зали. Ми прикрасили ними всю залу. Він повз до того, що найближче до нього. Я просто прив’язав його ще й звичайними мотузками.

— КУДИ?! – я переношу полоненого магією назад на крісло, які я вже поставив нормально, разом зі столом. — А зараз, якщо ти не  скажеш, хто забрав Заміру, я покажу тобі, як діють темні на допитах.

— Я тобі нічого не скажу! – я підійшов до нього і взяв його за руку, він скрикнув і міцно стиснув зуби від болю. Проте продовжував вперто мовчати.

— Ви свідки, я хотів по хорошому, - кинув через плече друзям, які тільки почали розуміти, що сталося.