РОЗДІЛ 30

Заміра

Цього вечора, ми все-таки сходили в місто. Ми відпочили,  чудово провели час. А хлопці клялися більше ніколи з нами не ходи по магазинам.

Наступного дня, нам сказали, що в п’ятницю не буде уроків. Ми всі дуже зраділи і відразу після уроків пішли готувати одяг на бал. Хлопці поспішили зникнути, попередньо залишивши кожній з нас запрошення на бал. Це магічна мітка на руці, яка показує, що дівчину вже запросили і вона прийняла запрошення, тож всі решта – геть з дороги, дама занята.

Звичайно, були ті, що все-таки хотіли запросити мене та Вітанію. Але вони бачили мітку і вчасно зупинялися. Тож йшли геть не ушкодженими. На них гнів Шейхана не встиг упасти. Але звичайно, були і ті, що не зважаючи на мітки, хотіли отримати нас в свою пару. І не тільки мене та Вітанію, а й Кальмію та Ліану. Вони не вірили чуткам про те, що в академію на навчання прибули принц та принцеса. Зате тепер, перевірили на своїй шкурі. Після декількох таких випадків, вся академія переконалася, що чутки правда. Заодно, і королівства позбулися декількох лордів. Навіть декілька міледі нашої академії спробували причарувати Шейхана та ще деяких хлопців. Так ми їх ледь не вбили на місці. Але це не знадобилося, хлопці відразу цим зарвавшимся драконесам їхні гриви попідпалювали.

Більше до нас не лізли, скажу більше, нас оминали десятою дорогою. Тікали так, що за ними пар йшов.

І ось нарешті, настав вечір балу. Ми всі вже були готові, в прекрасних, але не надто пишних, сукнях які по своєму були чудовими. З вишуканими зачісками. Але звичайно без десяти метрових веж на голові.

— Принцесо Заміро, ви готові?

— Звичайно, принце Шейхан. – я поклала руку в його розкриту долоню і ми попрямували до входу в бальний зал. Двері перед нами відчинилися і ми поринули в світ мелодії. Музиканти грали легку мелодію. В центрі залу вже танцювало кілька пар, проте більшість присутніх пили з бокалів пунш і розмовляли між собою. Шейхан повів мене до одного зі столів і взявши два бокали, простягнув мені один. Коли музика змінилася, ми пішли до центру і закружляли в танці з рештою пар, яких тут стало більше. Ми станцювали три танці, але потім мені стало трохи не по собі.

— Шейхане, ми можемо вийти на свіже повітря?

— Звичайно, ходімо. – ми вийшли в сад, я присіла на лавку. — Зачекай мене тут, я принесу води, ти дуже бліда, я зараз. – він пішов у сторону залу. Він зник з поля зору. Я ще трохи посиділа, а потім в мене закрутилася голова, я почала падати і через секунду втратила свідомість.