РОЗДІЛ 29

Шейхан

Наступного дня після уроків, на полігон приземлилися двоє драконів. В нас саме закінчився урок мистецтва бою. Всі вже почали розходитися і тут на полігон сідають дракони! Вони перетворилися і стали на коліна переді мною і я впізнав своїх охоронців. Батьки приставили їх до мене ще  вчора і я встиг вже сьогодні загрузити їх роботою.

— Ну то як, знайшли?

— Так Ваша Високосте. Але Хардіс Валоена мертвий.

Хардіс зник того ж дня, коли напав на Вітала. Я спробував знайти його, але мені не вдавалося. І коли батьки приставили до мене і Заміри охорону, я відразу наказав їм його знайти.  Але якщо Хардіс мертвий, то він просто пішак у руках нашого справжнього ворога. Так само як і Кастор.

— Гаразд. Можете бути вільні, ваша допомога поки що не потрібна.

— Нам наказала стежити за вами. Ми не порушуємо наказу. Хоча б хтось з охоронців має бути поруч.

— Гаразд, але тільки хтось один.

— Звичайно. Як накажете принце Шейхан, – вони перетворилися і полетіли. Я пройшов повз ошелешених однокурсників до друзів і попрямував назад до кімнати. Нам ще домашнє завдання робити!

Решта дня пройшла відносно спокійно.

Наступного дня, на уроці стихійної магії, нам зробили таке оголошення:

— Учні, в кінці кожного семестру, а їх у нас три, - дозвольте пояснити. Кожен місяць це окремий семестр. В кінці кожного тижня, по кожному предмету викладають тематичні бали, які входять в семестровий бал. Ми вчимося три місяці, тому і семестри три. Ми відмінники, тому нам треба нічого боятися. Ми закінчимо академію на відмінно… щось я відволікся, тож продовжимо. — Відбудеться бал. Перший буде в п’ятницю, через два дні. Тож не забудьте підготуватися і запросити дівчат на бал. А тепер починаємо урок… Тишина в класі! Отже… - викладач Рафаель почав урок і всі вже мовчки слухали. Після третього уроку, як завжди ми спустилися в їдальню. Зараз була велика перерва, тож ми, не поспішаючи, пішли до головного корпусу. По дорозі ми зустріли всіх решту і всі вже обговорювали бал:

— Раніше бал проводився в кінці курсу, а тепер буде в кінці кожного семестру! Схоже систему навчання змінили кардинально! Це ж так класно! – Вайнер місця собі не знаходив, та й ми теж.

— Згодна, але треба буде сьогодні після уроків сходити в місто, підготуватися до балу, – і дівчата почали обговорювати сукні. Я думав, що в мене вуха відваляться!

На підході до головного корпусу, Заміру за руку смикнув якийсь хлопець і, розвернувши до себе, поцілував. Першим поривом була використати магію, але я побоявся зачепити Заміру. Проте, це й не потрібно було. Заміра через дві секунди після його випаду, нанесла смертнику удар в живіт. Він відпустив її і зігнувся навпіл:

— Що ти собі дозволяєш! Я син високоповажного лорда!

— Це що ТИ собі дозволяєш! Я принцеса Королівства Світла, Заміра Бейнуар, – він подивився на неї злим поглядом.

— Доведи!

— Гвардійці! – просто перед нами з’явився портал з якого вийшло двоє озброєних гвардійців. Вони скрутили нахабника і поклали на коліна перед Замірою. І тільки тепер я побачив, що це були не гвардійці, а гвардійки. Вони стояли на одному коліні перед Замірою, тримаючи хлопця, який вважає себе безсмертним, по обидві сторони. Зі ще одного порталу вийшов чоловік з шоломом у руці і вклонився Замірі, а побачивши мене вклонився ще раз. Я підійшов і став поруч із Замірою. Чоловік розвернувся до хлопця і промовив:

— Капітан Аширо Діар. Королівська гвардія Королівства Світла. Затриманий назвіть ім’я.

— Нічого я вам не  скажу. Те, що в неї гвардійці на побігеньках, ще не доводить, що вона принцеса!

— Доводить, тому що королівські гвардійці підкоряються тільки королівській сім’ї, – і тут зі ще одного порталу виходять наші батьки і одним реченням, заривають хлопця в землю! Замірин батько підходить до хлопця і продовжує: — Аріан Лінора, твій батько позбавляється статусу лорда, а отже ти більше не мілорд. Ти відправляєшся у в’язницю Королівства Темряви за ставлення до королівської особи у непідходящій манері. У темних в’язниця надійніша, тож ти відправляєшся туди у цю ж секунду, – він зник як тільки він договорив. Гвардійці(гвардієць і гвардійки, якщо бути точним) вклонилися і теж зникли. Але вже в порталі, який з’явився перед ними. Я посміхався до вух і, притягнувши Заміру ближче, обійняв її. Вона поклала голову мені на плече.  Батьки закотили очі, всі разом, а потім зникли у ще одному порталі. Я прочитав думки батька і хіхікнув. У них було сказано ось так:

— Як маленькі чесне слово! Я навіщо вчив його словами, опускати знахабнілих драконів у багнюку? Щоб ми зараз проходили їх витягати? Що що, а на таке я не підписувався!