РОЗДІЛ 27

Заміра

Я лягала спати і розуміла, що серце пробачило Шейхану, а розуму довелося змиритися. Звичайно, колективно було вирішено, трохи помучати його невідомістю, але не довго, день-два…

Заснула я тільки через півгодини. Весь цей час думала, що пророцтво було праве. У ньому в Шеасі, я стою над тілом Вітала, далі підходить Шейхан і штовхає мене. Через деякий час, він штовхає мене вже в стіну…

Все. І все це збулося.

Наступного ранку, до назначеного часу, ми перенесли в Шеас свої проекти і вже просто тренувалися.  В дві години, ми пішли переодягтися в нормальний одяг, а не тренувальний. В опів на третю, ми вже стояли біля брами, у складі восьми драконів. Рівно в три, підійшли решта, а ще через дві хвилини, Елекіан. Він спочатку зупинився, з дуже здивованим поглядом, а потім взяв себе в руки і все-таки підійшов до нас.

Ми прямували порожньою алеєю. По дорозі, ми переповіли Елекіану все. І до кафе на вулиці Карми, він зайшов вже з не таким здивованим лицем. Ми зайняли дальній столик і звичайно сіли парами. До нас підійшов офіціант і ми зробили замовлення. Я подивилася на Шейхана. Він кивнув і я повернулася до всіх:

– Поки чекаємо замовлення, пропоную зіграти.

– У що? – Вітанія нахилилася вперед в її очах палав вогонь азарту. Це вона ще просто не знає, чим ця гра для неї обернеться. Я про себе хмикнула.

– Правда або дія. Ну то як? – всі переглянулися і, потиснувши плечима, кивнули.

– Вітале, правда чи  дія? – Шейхан повернувся до чергової жертви магії Хані, як ми його про себе називали. А ми як її помічники, маємо їй допомагати, тому погляд Шейхана був дуже красномовним.

– Дія, – якось приречено сказав Вітал. Хоча саме таким він і є, приреченим на вічне життя з Вітанією. А характер у неї ще той, повірте мені, я з дитинства з нею дружу.

– Вийдіть з Вітанією на вулицю і поговоріть, - Шейхан нахилився до вуха Вітала і прошепотів ледь чутно, але я почула: – Це твій шанс. Або зараз або ніколи. Зроби їй пропозицію, – Вітал кивнув і вони вийшли. Через п’ять хвилин, до кафе повернулася дуже радісна Вітанія, на її руці сяяв діамант. Всі аж ахнули від здивування.

– Ну то як, продовжимо? Елекіане, поцілуй Айву, – він розплився у посмішці аж до вух і, потягнувши Айву до себе, поцілував її у щоку. Через дві хвилини, підійшов офіціант з нашим замовлення і ми сіли їсти. Після трапези, ми вирішили ще трохи походити містом. Зайшли в магазинчик, купили собі печива і вирішили з’їсти по дорозі назад. Перед ти як розійтися по своїм кімнатам, всі нас з Шейханом обійняли.

– Дякуємо, це був чудовий вечір!

– Ми вже давно не виходили в місто.

Вони почали нам по черзі дякувати. Ми ще раз обійнялися і розійшлися по кімнатам спати. Коли прийшла Айва, ми всі вже солодко спали. Проте навіть крізь сон я почула:

– Дякую. За все.

Спала я міцно, а коли вранці прокинилася, Шейхан вже читав якусь книгу.

– Що читаєш?

– Архіви, хочу дещо  перевірити.

– З тобою все ясно.

Решта днів пройшли відносно спокійно. Проекти ми здали на відмінно. Вчителі були попереджені ректором, що наші проекти це колективна робота. Але ми все-одно отримали найвищі бали. А далі відновилися заняття і ми продовжили навчання.