РОЗДІЛ 26

Шейхан

– Заміра! Заміро пробач! Пробач, я не хотів щоб так сталося. – я дивлюся на рану в неї на животі. Який же я дурень!

«– Айро!

– Чому кричиш? Я тебе і так прекрасно чую… Мамочка, це що ти зробив?!

– Це випадково вийшло… можеш цілительську функцію з мого артефакту їй перекинути.

– Можу. Тобі пощастило, що я можу впливати на магію ментально. Надавати б тобі підзатильників! Але думаю Заміра, коли отямиться, саме це зробить.

– Та знаю, що я дурень.

– І це ще м’яко сказано! Молися, щоб вона тобі пробачила! Я б на її місці не пробачив!»

Айро ще сперечався, але я вже не слухав. Я дивився як нитки магії з мого кулона прямують до рани Заміри, допомагаючи їй одужувати.

Я два дні чатував біля неї, не відходив ні вдень, ні вночі.

І ось на третій день вона прийшла до тями. Я відразу взяв її на руки і посадив собі на коліна. Поклав голову на її голову. Вона вперлася головою мені в груди:

– Навіщо ти зробив це? Ти ж розумієш що я тобі не пробачу. Навіщо ти взагалі сюди прийшов?! – вона підняла голову і подивилася мені в очі.

– Пробач… просто все виглядало так, ніби ти ввіткнула  в Вітала кинджал і тепер витягала. Просто він мій найкращий друг. Серце вірило, що це не правда, а розум не хотів його слухати. Я тоді був дуже злий. А коли дізнався правду, хотів вибачитися. Ти зможеш колись мені пробачити? – я з надією подивився на неї.

– Я подумаю. – прошепотіла вона і знову поклала голову мені на груди. Я зітхнув з полегшенням, це краще ніж нічого. Притиснув її ще ближче до себе і пересів на ліжко, так як до цього часу сидів у кріслі біля ліжка.

– Хочеш залишимося тут ще на кілька днів?

– А скільки взагалі пройшло часу?

– Два дні.

– Ого.

– Заміро, що мені треба зробити, щоб ти мене пробачила?

– Ну-у… можеш допомогти мені з дечим.

– З чим?

– Вітал хотів наступного тижня зробити Вітанії пропозицію, можемо якось це підлаштувати.

– Можна, щоб він зробив пропозицію руки і серця Вітанії в четвер, ми ж все-одно будемо йти в кафе.

– Тоді треба, щоб він якомога швидше одужав.

– Обов’язково. До речі, я запросив з нами в кафе Елекіана. Там просто буде Айва…

– Запросив?

– Ну гарааазд. Віддав йому наказ піти з нами. – я важко зітхнув.

– А ось це вже більше схоже на правду.

– А що сталося з тими студентами?

– Ну, слухай… - я переказав їй що сталося і ми посиділи ще трохи, а потім пішли провідати своїх тваринок.

Ми побули там до вечора, а потім повернулися до Шеасу. Заміра не хотіла затримуватися.

Ми швидко вилікували Вітала. Ввечері він прийшов до тями і після останнього обстеження, повернувся з нами до кімнати. Не доходячи до кімнати якихось три метри, ми зупинили Вітала  і почекали коли решта зайдуть до кімнати і ми залишимося одні.

– Вітал, завтра, коли ми підемо в кафе, ти робиш Вітанії пропозицію. Будь готовий. – я відразу перейшов до справи.

– Але…

– Ніяких але. Ти хочеш зробити їй пропозицію, чи ні?

– Хочу. – Вітал важко зітхнув.

– Ось прекрасно. – ми зайшли до кімнати.

В дев’ять продзвенів горн. Перевіряти прийшов Нейлз. Я встав до нього:

– Передай усім, що завтра близько трьох годин дня, ми йдемо в місто, в кафе.

– Без проблем, а зараз спіть. – він вийшов, а я повернувся назад на ліжко. Заснув я швидко, це був важкий день і ще два в  Острові Сутіні, під час яких я не спав. Тож заснув я швидко. Завтра нас чекає новий день і треба підготуватися.